В думках, в пам’яті, в серцях… Сьогодні, 19 липня, минає третя річниця з дня загибелі солдата Юстименка Віктора, нашого земляка, який віддав своє життя за свободу України. Його шлях був сповнений праці, любові до родини та вірності обов’язку. Віктор Юстименко народився 10 серпня 1991 року в с. Великий Митник на Вінниччині. Навчався у Великомитницькій школі, а потім здобув професію електромонтера у Вінницькому ВПУ №1. Його шлях у Збройних Силах України розпочався з контракту у Військово-морських силах, де він служив матросом. Після демобілізації Віктор побудував міцну родину, одружившись у 2014 році. Він працював, дбав про свою дружину Ірину та доньку Ларису, придбав дім у селі Філіопіль. Життя Віктора було наповнене працею: він працював у сільському господарстві, здобував досвід за кордоном, а потім повернувся до рідної землі, працюючи на енергетичних підприємствах. У 2018 році він пройшов навчальні збори резервістів, демонструючи готовність захищати Батьківщину. З початком повномасштабного вторгнення, 25 лютого 2022 року, Віктор був мобілізований, ставши солдатом механізованого відділення. З патріотизмом та мужністю він став на захист України. На жаль, 19 липня 2022 року, під час виконання бойового завдання поблизу н.п. Любомирівка Миколаївської області, Віктор загинув від осколкового поранення, отримавши смертельну мінно-вибухову травму. Його героїзм та самопожертва були відзначені посмертно – 28 березня 2024 року його нагородили орденом “За мужність” III ступеня. У Віктора залишилися його любляча дружина Ірина Олександрівна, донька Лариса, батьки Олександр Дмитрович та Надія Степанівна, сестра Ірина та племінники, які завжди пам’ятатимуть його любов та відданість. Вічна пам’ять та шана нашому Героєві! Ми ніколи не забудемо його подвигу!