Сльози на очах, прапори в руках, і плакати з іменами тих, кого чекають вдома… Ця зворушлива картина стала центром уваги в Теплику, де відбулася потужна, хоча й тиха, мирна акція-нагадування. Подібні заходи є надзвичайно важливими для підтримки сімей, чиї рідні – це зниклі безвісти або ж військовополонені. Вони допомагають привернути увагу суспільства до однієї з найболючіших тем сучасної України.

Сьогодні, 4 липня, на площі перед Будинком культури в Теплику, зібралися десятки людей, об’єднаних спільною трагедією та непохитною надією. Ця акція підтримки стала пронизливим голосом тих, хто вже місяцями, а то й роками, живе в невідомості, чекаючи звістки про своїх близьких. Кожен плакат, кожен портрет був наповнений безмежним болем і водночас незламною вірою в повернення українських захисників додому.

Матері, дружини, брати, сестри та діти тримали в руках фотографії своїх рідних, які не виходять на зв’язок. Різні дати зникнення, різні обставини потрапляння в полон, але біль у всіх один — це пекуча невідомість, яка не дає спокою ні на хвилину. Основна мета таких зібрань — відшукати правду про українських воїнів, які вважаються зниклими безвісти, а також про тих, хто перебуває у ворожому полоні. Пошук зниклих — це пріоритет, що об’єднує тисячі родин по всій країні.

Це була чергова акція — зі сльозами, з нестерпним болем, з надривними словами, які важко вимовляти, але ще важче приховувати. Мовчати про це – означає змиритися, а родини не збираються здаватися. Вони продовжуватимуть свою боротьбу за кожного військовополоненого і за кожного, хто ще не повернувся додому. Такі заходи є критично важливими для підтримки морального духу суспільства та нагадування про те, що війна триває і її наслідки відчуває кожна українська родина.

Подібні акції – це не просто жест підтримки, це прояв непереможної єдності, незламної гідності та колективної відповідальності. Кожен, хто проходить чи проїжджає повз, має зупинитися хоча б на мить, щоб усвідомити масштаб трагедії. Важливо пам’ятати, що кожна людина, яка вважається зниклою безвісти або перебуває в полоні, — це чиясь любов, надія, чиєсь життя. Це не просто статистика, це реальні люди, на яких чекають вдома їхні сім’ї військових.

Україна продовжує боротьбу за своїх синів та дочок, які стали жертвами конфлікту. Міжнародні організації, правозахисники, волонтери — всі об’єднують зусилля у пошуку та звільненні наших громадян. Нехай кожен, хто зараз у полоні чи вважається зниклим безвісти, знає: їх не забули, їх чекають, і боротьба за їхнє повернення триває щоденно. Ми віримо, що правда буде знайдена, а всі наші герої повернуться до своїх родин.

« повернутися