Сьогодні, 12 липня, Україна схиляє голову в глибокій скорботі, вшановуючи пам’ять своїх відважних синів, які поклали життя за свободу та незалежність нашої Батьківщини. Цей день навічно вписаний у календар національної пам’яті як день, коли ми згадуємо тих, хто ціною власного життя захищав наш мир і спокій. Герої України – це не просто слова, це імена, обличчя, долі, які ми зобов’язані пам’ятати та шанувати вічно.

Серед тих, чия пам’ять живе в наших серцях, є Тичинський Ігор Віталійович, народжений 19 серпня 1992 року. Його життя обірвалося 12 липня 2024 року. Ігор був одним із тих, хто без вагань став на захист рідної землі, демонструючи незламну волю та мужність. Його жертовність є прикладом справжнього патріотизму для майбутніх поколінь. Ми пам’ятаємо його подвиг і дякуємо за кожний день свободи, який він допоміг нам відстояти.

Також ми згадуємо Ковальчука Дмитра Сергійовича, який народився 5 лютого 1995 року і загинув 12 липня 2022 року. Дмитро, як і тисячі інших українських воїнів, віддав найцінніше, щоб ми могли жити в вільній країні. Його самовіддана боротьба є свідченням незламності духу українського народу. Пам’ять про Дмитра Сергійовича – це не лише скорбота, а й безмежна гордість за його життєвий шлях, сповнений відваги та самопожертви.

І, звичайно, Стрельченко Антон Петрович, народжений 13 червня 1988 року, чий життєвий шлях обірвався 12 липня 2021 року. Антон також долучився до лав захисників України, усвідомлюючи всі ризики, але вірячи у перемогу. Його ім’я навіки залишиться у пантеоні слави українських Героїв України. Кожен із них — це частина нашої історії, частина нашої спільної боротьби, частина нашої майбутньої перемоги.

Вшанування пам’яті загиблих воїнів – це не просто ритуал, це наш обов’язок перед тими, хто віддав своє життя за незалежність. Їхня мужність, незламність і готовність до самопожертви є фундаментом, на якому будується сильна і вільна Україна. Ми повинні завжди пам’ятати про ціну, яку ми платимо за мирне небо, і передавати цю пам’ять від покоління до покоління.

Кожен, хто загинув, залишає після себе не лише біль і смуток, а й безцінну спадщину – приклад безмежної любові до Батьківщини. Ми закликаємо всіх пам’ятати ці імена, ділитися їхніми історіями та підтримувати родини загиблих, адже це найменше, що ми можемо зробити. Нехай вічна слава огорне всіх захисників України. Їхня пам’ять житиме доти, доки ми пам’ятаємо. Пам’ятаємо. Шануємо. Переможемо.