Гендерна рівність – це ключовий принцип сучасного суспільства, який забезпечує кожній людині свободу для розвитку та реалізації свого потенціалу, незалежно від статі. Цей принцип підкреслює важливість рівних прав та можливостей для жінок і чоловіків у всіх сферах життя, включаючи трудові відносини. Досягнення гендерної рівності є важливим кроком до побудови справедливого та інклюзивного суспільства.

Рівність не означає, що жінки та чоловіки стануть однаковими, але права, обов’язки та можливості жінок і чоловіків не залежатимуть від того, народилися вони жінками чи чоловіками.

Забезпечення гендерної рівності в Україні регулюється низкою законодавчих актів, зокрема Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 2005 року. Цей закон визначає основні принципи та механізми досягнення паритету між чоловіками та жінками, ліквідації дискримінації та застосування спеціальних заходів для усунення гендерного дисбалансу. Важливість гендерної рівності підкреслюється також у Національному трудовому законодавстві, зокрема в Кодексі законів про працю України (КЗпП).

Гендерна рівність у трудовому законодавстві України

Рівність прав: Стаття 2(1) КЗпП України гарантує рівність трудових прав громадян, забороняючи будь-яку дискримінацію, включаючи обмеження прав залежно від статі. Це означає, що жінки та чоловіки мають рівні можливості при отриманні роботи, умов праці, оплати праці та кар’єрного зростання. Роботодавці не мають права ставити вимоги, що призводять до дискримінації за статевою ознакою при прийомі на роботу (стаття 22 КЗпП).

Охорона материнства: Глава XII КЗпП України визначає положення, що захищають права жінок під час вагітності, пологів та післяпологового періоду, зокрема, право на декретну відпустку та захист від звільнення (за винятком певних обставин). Ці норми спрямовані на забезпечення соціальної підтримки та захисту жіночого здоров’я.

Робочий час та умови праці: Статті 174-178 КЗпП України встановлюють певні обмеження для жінок, спрямовані на захист їх здоров’я. З часом ці обмеження були пом’якшені, і більшість з них тепер стосуються лише охорони материнства, враховуючи сучасні реалії та потреби жінок.

Рівна оплата праці: Стаття 21 Закону України «Про оплату праці» забороняє дискримінацію в оплаті праці. Чоловіки та жінки повинні отримувати однакову винагороду за рівноцінну працю. Це важливий аспект забезпечення справедливості та гендерної рівності на робочому місці.

Протидія дискримінації та утискам: Відповідно до статті 24 Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків» та статті 16 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», особи, винні в порушенні законодавства про забезпечення гендерної рівності, несуть відповідальність згідно із законом. Це підкреслює важливість дотримання гендерних норм та забезпечення захисту прав усіх громадян.

Кримінальна відповідальність за порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної, регіональної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками визначена ст. 161 Кримінального кодексу України.