Гепатит — це захворювання печінки запального характеру, як правило, вірусного походження.
Головні причини розвитку гепатиту:
• віруси гепатиту;
• деякі інфекційні захворювання;
• токсичні речовини (алкоголь, деякі наркотичні препарати);
• медикаменти;
• аутоімунні захворювання.
Натепер лікарям відомі вісім вірусних гепатитів, які позначаються великими літерами англійського алфавіту А, В, С, Д, Е, G, SEN та TT і спричиняються однойменними гепатотропними вірусами. Усі типи вірусів спричиняють захворювання печінки, але між ними є істотна різниця.
За оцінками експертів ВООЗ, на Земній кулі більше 2 млрд. людей мають ознаки наявного чи перенесеного гепатиту В, у 200-250 млн. із них діагностується хронічне ураження печінки. Вірусом гепатиту С інфіковано понад 3 % населення світу, що складає більше 200 млн людей. За даними офіційної статистики в Україні частота інфікування дорослого населення вірусом гепатиту В складає 2,2 % , що становить коло 1 млн. осіб. Вірусом гепатиту С інфіковано 3 % мешканців країни, що становить 1,2 млн. осіб.
Шляхи передавання вірусу гепатиту залежать від його типу.
Так, шлях передавання вірусів гепатиту А та Е — фекально-оральний, коли неінфікована людина вживає продукти або воду, що забруднені фекаліями інфікованої людини. У сім’ях можливе зараження через брудні руки, коли інфікована людина готує їжу для членів родини.
Однак в Україні, зважаючи на кліматичні особливості, гепатит Е зустрічається рідко, у вигляді поодиноких завізних випадків.

Інфікування вірусами гепатиту В, С і D відбувається в результаті контакту через пошкоджену шкіру або слизові оболонки з інфікованими рідинами організму (переважно кров), зокрема:
• переливання інфікованої крові або її компонентів;
• вживання наркотиків ін’єкційно та інтраназально;
• інвазивні медичні та немедичні маніпуляції із використанням забрудненого інструментарію (хірургічні втручання, стоматологічні процедури, гемодіаліз, татуювання, пірсинг, манікюр тощо);
• вертикальне передавання від матері до дитини (стосується більше вірусного гепатиту В);
• побутовим шляхом (унаслідок спільного використання зубних щіток, лез для гоління тощо та інших індивідуальних засобів гігієни, що можуть містити сліди крові);
• статевим шляхом під час незахищених статевих контактів.
Причому для того, щоб відбулося зараження достатньо дуже незначної кількості крові чи іншого біологічного матеріалу хворої людини.
Гепатити В і С мають значне поширення в Україні.
Як захиститися від гепатиту
Щоб уникнути інфікування вірусами гепатиту А та Е, дотримуйтеся правил особистої гігієни, вживайте термічно оброблену їжу, добре мийте овочі, фрукти, ягоди й зелень, кип’ятіть воду, не пийте з відкритих джерел.
На міжнародному ринку доступні кілька ін’єкційних інактивованих вакцин проти гепатиту А. Майже у 100% людей протягом місяця після введення однієї дози вакцини розвиваються захисні рівні антитіл до вірусу.

Натомість головним засобом профілактики вірусного гепатиту В і D є вакцинація. Відповідно до рекомендацій ВООЗ, усі діти грудного віку мають отримувати вакцину проти гепатиту В якомога раніше, бажано протягом 24 год після народження. Відтак необхідно в майбутньому ввести ще другу і третю дози для завершення серії вакцинації. Оскільки зараження вірусом гепатиту D неможливе без присутності вірусу гепатиту В, вакцинація проти Вірусного гепатиту В є надійним захистом від інфікування вірусом гепатиту D.
Вакцинуватися від гепатиту В можна в будь-якому віці.
На жаль, наразі не існує вакцини проти вірусного гепатиту С, тому рекомендовано такі засоби профілактики:
• застосування бар’єрних контрацептивів;
• користування засобами разового (шприци, голки, крапельні системи, тощо) та індивідуального (зубні щітки, леза для гоління, контактні лінзи) призначення;
• користування засобами індивідуального захисту (рукавички, окуляри, фартухи тощо);
• користування стерильним інструментарієм багаторазового призначення (манікюрний, стоматологічний, хірургічний, лабораторний, інструмент для пірсингу, татуажу тощо).

Куди звернутися по допомогу
Якщо ви запідозрили у себе гепатит або у вас був контакт з кров’ю чи іншими біологічними рідинами іншої людини, зверніться до сімейного лікаря за місцем проживання. Сімейний лікар призначить вам необхідні обстеження та, у разі потреби, спрямує до відповідного профільного спеціаліста (лікаря-інфекціоніста чи гастроентеролога).
У жодному разі не займайтеся самодіагностикою та самолікуванням на підставі інформації з інтернету! Лише медичний спеціаліст може правильно визначити діагноз, ступінь пошкодження печінки й тяжкість перебігу, а відтак призначати адекватне лікування.