ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ

Загинув за Україну, за незламну націю, за незалежну державу, за нас. Життя Артема Дробота, без сумніву, було присвячено боротьбі за Україну, починаючи з 30 квітня 1993 року, дня його народження.

Він палко любив Україну. Ця безмежна любов надихала його характер, розвивала здібності та таланти, формувала активну громадянську позицію. Артем мав унікальну пам’ять, знаючи напам’ять вірші з Шевченкового «Кобзаря» ще до школи, чим дивував однокласників та вчителів Гнідинської школи, де він навчався з 2000 року. Його численні перемоги на обласних етапах Всеукраїнських учнівських предметних олімпіадах з економіки, історії та біології були результатом наполегливої праці та самоосвіти. Артем був стипендіатом стипендій імені Івана Хотовича Кравченка (Гнідинська сільська рада) та Петра Яцика (Освітня фундація Петра Яцика, Канада). Будучи старшокласником, почав писати аналітичні статті з історії України для газети Гнідинської сільської громади «Срібна підкова». Він представляв учнівське об’єднання школи «Віче» на обласних зібраннях молоді, вражаючи всіх своєю ерудицією та патріотизмом. Недарма дев’ятикласнику Гнідинської школи, Артему Дроботу, було доручено представляти Київщину на відкритті Національного музею «Меморіал жертв Голодомору» в Києві у 2008 році.

Досягнувши повноліття, Артем свідомо обрав свій шлях – активно долучився до діяльності політичного об’єднання «Свобода». Після закінчення школи у 2011 році він став студентом Національного університету «Києво-Могилянська академія», вивчаючи екологію, хоча з дитинства мріяв стати військовим. Навіть робив спробу вступити до військового училища, але медична комісія виявила ваду серця.

Революція Гідності та події на Майдані загартували Артема. З початком Антитерористичної операції (АТО) він прийняв складне юнацьке рішення: призупинити навчання в університеті та добровільно піти захищати Україну. Його місцем служби став легендарний добровольчий чеченський батальйон імені Джохара Дудаєва. Артем особисто знав організаторів батальйону – Ісу Мунаєва, Адама Осмаєва та Аміну Окуєву. Відтоді життя юнака було нерозривно пов’язане зі збройною боротьбою за незалежність України. При цьому він підтримував зв’язок зі школою.

15 квітня 2019 року Сєвєродонецький МВК Луганської області призвав Артема на службу до Збройних Сил України, оскільки добровольчі формування почали інтегруватися до регулярних військових частин.

З початком повномасштабного вторгнення російських військ в Україну, рядовий Дробот виконував обов’язки солдата-санітара в одному з польових шпиталів. Згодом, коли виникла потреба у поповненні піхотних підрозділів, Артем став сапером взводу загороджень військової частини А4024.

Трагедія сталася 10 лютого 2025 року. Старший солдат Артем Павлович Дробот загинув, виявивши стійкість і мужність під час захисту Батьківщини, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Запоріжжя Покровського району Донецької області.

На жаль, ще один житель Золочівської громади повернувся з війни, яку принесли на нашу землю російські виродки, на щиті. Вічна пам’ять герою, Царство Небесне його світлій душі. Щирі співчуття матері та дружині. Слава воїну-герою!