ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ. Ця істина лунає особливо гучно, коли згадуємо про тих, хто поклав своє життя за свободу та незалежність нашої Батьківщини. Солдат Мартинюк Володимир Павлович, позивний Арт, є одним із таких відважних українських героїв, чия пам’ять назавжди залишиться в серцях вдячних співвітчизників. Народившись 07 грудня 1984 року у великій та дружній сільській родині в мальовничому селі Вишняки Арцизького району Одеської області, Володимир з юних років виявляв неабияку жадобу до знань та прагнення до саморозвитку.Його шлях до освіти був цілеспрямованим. Після успішного закінчення школи, Володимир, керуючись внутрішньою мотивацією до навчання, вступив до Одеської національної академії харчових технологій. Він не просто закінчив її – він успішно освоїв обрану спеціальність, демонструючи відповідальність та наполегливість, що стануть його відмінними рисами у майбутньому. Ці якості сформували його як особистість, готову до викликів та відповідальності.Коли лютий ворог, рф, здійснив повномасштабне вторгнення в Україну, Володимир Мартинюк не вагався ані хвилини. Він добровільно, без жодних коливань, прийняв рішення стати на захист своєї рідної землі та співгромадян. Вже з серпня 2024 року він був у строю, приєднавшись до оборонців, демонструючи справжній патріотизм та відданість. Його служба проходила у спецпідрозділі «Артан» Головного управління розвідки Міністерства оборони України – підрозділі, який відомий своїми надскладними та небезпечними операціями.На службі Володимир завжди був зваженим, надзвичайно цілеспрямованим та розсудливим. Його слова ніколи не розходилися з ділом; він не давав обіцянок, яких не міг би виконати. Це була людина слова та дії. Сильний духом та мужній, він завжди міг постояти за себе, але його справжня велич проявлялася в тому, що він не терпів несправедливості та завжди захищав тих, хто потребував допомоги. Його товариші по службі згадують його як надійного побратима, на якого завжди можна було покластися у найскладніших ситуаціях. Ця безмежна жертовність та відвага стали його кредо.Трагічна звістка про його загибель прийшла 21 травня 2025 року. Володимир Мартинюк загинув, виконуючи свої службові обов’язки у селі Кам’янське Василівського району Запорізької області. Його життя обірвалося під час захисту безпеки населення та державних інтересів України, що постраждала від військової агресії рф. Це була свідома жертва, принесена заради майбутнього нашої нації. Його подвиг є яскравим прикладом справжньої мужності та самовідданості, що є серцем будь-якого захисника України.За виявлену мужність, незламний дух та сумлінне виконання своїх службових обов’язків, солдат Мартинюк Володимир Павлович був посмертно нагороджений високою державною відзнакою – медаллю «За бойові заслуги». Ця нагорода є свідченням його неоціненного внеску у боротьбу проти окупантів та підтвердженням його бойових заслуг перед Україною. Його ім’я назавжди вписано золотими літерами в історію нашої країни.Вічна пам’ять загиблих героїв є нашим святим обов’язком. Ми пам’ятаємо кожного, хто віддав найцінніше – своє життя – за наше мирне небо та вільне майбутнє. Вони живуть у наших серцях, у спогадах та в кожному новому дні, що наближає нашу перемогу. Хай світла пам’ять про Володимира Мартинюка буде вічним нагадуванням про ціну свободи та незламність українського духу. Його відданість і мужність в умовах війни в Україні надихають нас продовжувати боротьбу.