Йшли по площі Героїв тихо, неначе в останній бій. Хоч і тіло забрало лихо, але в серці кожен живий! Їхні очі дивляться в сіру даль, прагнучи обійняти рідних. Та лише душа тягнеться крилами вгору, аби змити гріх на небі. Сходи простяглися, мов стежка, аж до сонця, в чужу далину. Як же важко йти від народу в цю сумну годину… Ще б відчути обійми дружини, але війна забрала життя. Не побачити доньку та сина – все покинули без вороття. Віддали за країну Герої все, що мали в світі цім. Лише в очах відлуння бою та сірий дим. Гармати ще ревуть у полі, ще живий у окопі брат. Ще у мріях щаслива доля, а в серці – вишневий сад. Йшли Герої… Плакало небо, і зітхали в скорботі сини. Та їм наших сліз не треба, їм би бачити нас без війни! Щоб ішли у засвіти, знаючи, що не марно пішли у бій. Щоб діти зростали у мирі, у країні квітучій своїй. Так тихо злетіли душі всіх Героїв нескорених тих… І приносять їх білі крила щохвилини звістку в пам’ять живих… Вічна пам’ять Герою АНДРІЮ.

« повернутися