Сьогодні, коли ми вшановуємо другу річницю трагічної загибелі, пам’ять про військовослужбовця Юрія Олександровича Самчука знову оживає в наших серцях. Юрій Самчук, справжній захисник України, поклав своє життя у нерівній боротьбі з російськими загарбниками, ставши ще одним символом нескореності та відваги українського народу. Його героїчний вчинок назавжди вписаний в історію нашої країни. Життєвий шлях Юрія Самчука розпочався 4 травня 1990 року у мальовничому місті Костопіль, що на Рівненщині. З юних років Юрій виявляв активність та цілеспрямованість. Він здобував освіту у Костопільському ліцеї №1 ім. Т. Г. Шевченка, де не лише сумлінно навчався, а й активно займався спортом, зокрема карате та волейболом, демонструючи завзятість та командний дух. Після закінчення дев’яти класів, Юрій продовжив навчання у Рівненському професійно-технічному училищі, здобуваючи практичні навички. Його професійний шлях був пов’язаний з працею на станції технічного обслуговування (СТО) та у місцевому підприємстві ТОВ “Українські Лісопильні” у Костополі, де він зарекомендував себе як відповідальний та працьовитий спеціаліст. Усі ці етапи формували його як особистість – надійну, доброзичливу та готову до нових викликів. Особисте життя Юрія склалося щасливо: він одружився, створивши міцну родину. Після народження донечки Маргарити, яка стала для нього найбільшою втіхою та сенсом життя, сім’я переїхала до села Тучин, де Юрій мріяв виростити свою дитину у мирній та квітучій Україні. Проте, жорстока війна внесла свої корективи у ці плани. 10 травня 2023 року Юрій Самчук був мобілізований до лав Збройних Сил України, ставши на захист рідної землі. Він був призначений гранатометником взводу морської піхоти військової частини А2613, де з перших днів демонстрував високий професіоналізм, відвагу та незламний дух воїна. Своє останнє дихання 33-річний Юрій Самчук віддав за Україну 22 червня 2023 року. Це сталося у гарячій точці фронту – в районі Макарівки Донецької області, де точилися запеклі бої за кожен клаптик української землі. Під час штурму ворожих позицій, що вимагав неймовірної мужності та самопожертви, Юрій разом зі своїми побратимами відбивав атаки ворога. На жаль, під час інтенсивного мінометного та артилерійського обстрілу, захисник України отримав важкі поранення, несумісні з життям. Його загибель – це не просто втрата, це нагадування про ціну нашої свободи та незалежності. Юрій Самчук загинув як Герой, захищаючи нас від жорстокого агресора. Побратими та друзі згадують Юрія як винятково добродушну, спокійну та товариську людину. Він завжди був готовий прийти на допомогу, ніколи не відмовляв у підтримці тим, хто її потребував. Його серце завжди відгукувалося на чужий біль та проблеми, а його чуйність та щирість були прикладом для багатьох. Ці якості Юрія Самчука яскраво проявлялися як у повсякденному житті, так і на фронті, де він завжди підтримував своїх побратимів. Найбільший біль від втрати переживають його близькі – відважного захисника України вдома чекали дружина Анна та маленька донечка Маргарита. Їхнє життя назавжди змінилося, але пам’ять про Юрія Самчука, про його героїчний вчинок, завжди залишатиметься з ними та з усією Україною. Він пожертвував найдорожчим заради майбутнього своєї донечки та всіх українських дітей. Сьогодні, у цю скорботну річницю, ми вкотре усвідомлюємо, що Герої не вмирають. Вони живуть у наших серцях, у кожному з нас, хто продовжує боротьбу за свободу та незалежність України. Пам’ять про Юрія Олександровича Самчука – його мужність, самовідданість та жертовність – буде вічною. Вона слугуватиме прикладом для майбутніх поколінь, нагадуючи про те, якою ціною здобувається Перемога. Ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю цього воїна та висловлюємо щирі співчуття його рідним і близьким. Вічна слава Герою України, Юрію Самчуку! Нехай його подвиг ніколи не буде забутий.