Сьогодні минає третя річниця, як наша громада втратила ще одного мужнього захисника, патріота своєї країни, Процика Івана Ярославовича, 1986 р.н..

Пам’ять Івана Процика – це більше, ніж просто спогад про минуле; це живе свідчення незламності духу українського народу та надзвичайної ціни, яку ми щоденно платимо за свою свободу та незалежність. Три роки тому, 26 червня 2022 року, Україна зазнала чергової болючої втрати, коли відійшов у вічність один зі своїх найвідданіших синів, справжній герой, який без вагань став на захист рідної землі від жорстокої російської агресії. Цей день назавжди закарбувався як трагічна дата для родини, друзів та всієї громади, яка безмежно пишалася патріотизмом та мужністю Івана Процика.

Виконуючи бойове завдання із захисту територіальної цілісності, внаслідок російської агресії, героїчно загинув 26.06.2022 року у с. Вовчоярівка Попаснянського району Луганської області.

Життя цього відважного воїна обірвалося занадто рано, але його подвиг назавжди викарбуваний у нашій національній пам’яті. Він був одним із тих, хто першим відгукнувся на заклик Батьківщини, чудово розуміючи, що тільки спільними зусиллями можна зупинити агресора. Його стійкість, непересічна мужність та безмежна самовідданість є незмінним прикладом для всіх майбутніх поколінь українців. Ми згадуємо його не лише як безстрашного захисника, а й як людину, яка мала свої мрії, плани та нездійснені надії. Кожен герой, що віддав життя за Україну, залишає по собі порожнечу, яку не заповнити, але також і незгасну іскру віри в неминучу перемогу та торжество справедливості. Його світлий образ завжди буде з нами.

Трагедія, що сталася у с. Вовчоярівка на Луганщині, є яскравим, проте гірким нагадуванням про те, що війна триває і щоденно забирає найкращих представників нашої нації. Кожен загиблий захисник – це непоправна втрата, яка відлунюється нестерпним болем у серцях мільйонів українців. Ми не маємо жодного права забувати про їхню неоціненну жертву та подвиг. Пам’ять Івана Процика та всіх відважних воїнів, які полягли, боронячи нашу суверенність, є нашим священним обов’язком та моральним імперативом. Це дозволяє нам зберігати національну ідентичність, зміцнювати нашу єдність та незламне прагнення до довгоочікуваного миру і беззаперечної перемоги.

Низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю Івана. Його героїчний вчинок є невід’ємною частиною великої історії боротьби України за свою незалежність. Нехай його душа спочиває з миром. Ми пам’ятаємо і завжди будемо безмежно вдячні за його неперевершену відвагу та самопожертву. Громада вшановує його пам’ять, проводячи пам’ятні заходи та надаючи всебічну підтримку родині, що втратила свого найдорожчого сина. Цією підтримкою ми демонструємо, що родина героя не залишається наодинці зі своїм горем. Це є яскравим свідченням єдності та незламної солідарності українського суспільства у ці надзвичайно важкі часи. Кожна така пам’ять зміцнює наш національний дух та нашу колективну рішучість у подальшій боротьбі.

Вічна та світла пам’ять…

ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ!!!

Його ім’я назавжди вписано в історію України як ім’я справжнього захисника Батьківщини. Ми обіцяємо пам’ятати всіх, хто віддав своє життя за нашу державу, і продовжувати боротьбу до повної та беззаперечної перемоги. Нехай світла пам’ять Івана Процика буде вічним маяком для нас усіх, нагадуючи про безцінну ціну свободи та життєво важливу значущість єдності нації.

« повернутися