🖤 Герої не вмирають, їх дім не могила, коли пульсу немає, зʼявляються крила… Назавжди в строю…

Сьогодні останньою земною дорогою в місті Києві проводжають нашого земляка, воїна офіцера 🇺🇦 – Олега Миколайовича БАКУМЕНКА. Його подвиг і самовідданість назавжди залишаться в пам’яті українського народу.

Олег Бакуменко народився 14 серпня 1967 року в місті Сміла Черкаської області. Він виріс у люблячій родині, де його оточували теплом і турботою. Його 80-літня мати, Віра Іванівна Бакуменко, яка виховала такого сина та змалечку прищепила любов до рідної землі, наразі проживає у Смілі. Син, за першої ж нагоди, поспішав до мами, щоб обійняти її і запитати: «Мамусю, тебе ніхто не ображає?»

Олег навчався у Смілянській школі №5. У шкільні роки він захоплювався музикою, чудово співав та грав на гітарі, а також здобув звання майстра спорту з вільної боротьби. Гра на гітарі та спорт були захопленнями його життя.

Здобувши юридичну освіту в Національному авіаційному університеті, Олег понад 25 років жив і працював у Києві. Деякий час він також жив і працював у Португалії та Словаччині. Він любив життя, море і сонце, був чуйним, добрим, веселим та спортивним, надихаючи оточуючих власним прикладом. Олег був душею будь-якої компанії, мав щире серце і завжди ділився теплом з іншими.

Коли ворог ступив на рідну землю, Олег без вагань став на її захист. У березні 2022 року він записався добровольцем до лав ТРО міста Києва. Пліч-о-пліч з побратимами він визволяв Бучу та Ірпінь, захищав Україну на Донецькому напрямку. Його шлях у війську був стрімким – від солдата до офіцера. Він пройшов навчання в Академії в Прибалтиці, загартувався в морозних лісах, де молоді хлопці здавалися, а він, у свої 55 років, витримав усе, ставши справжнім левом. Його серце билося за кожного бійця.

Олег Бакуменко добивався евакуації поранених, піклувався про статуси й підтримку для підлеглих. «Найголовніша нагорода – це щоб усі мої бійці повернулися до своїх родин здоровими і неушкодженими», – повторював він. Навіть на передовій він бачив красу життя: щодня надсилав дружині Наталі світлини квітів, місцевих котів, равликів, черешень, що несподівано дозріли в травні.

19 травня 2024 року надійшов наказ – група вирушила на позиції. Три дні в непідготовленому місці, під мінометним вогнем… 22 травня зв’язок обірвався. З 22 травня 2024 року Олег вважався зниклим безвісти. Рідні вірили, чекали, та дива не сталося… Загибель Олега Бакуменка була підтверджена результатами ДНК-експертизи 10 вересня 2025 року. Його життя героїчно обірвалося під час виконання бойового завдання у Покровському районі Донецької області.

Щирі співчуття мамі Вірі Іванівні Бакуменко та дружині Наталі. Це глибокий біль і спільна втрата. Будемо завжди пам’ятати про його подвиг! Вічна пам’ять і слава Герою 🇺🇦!

🕯 Поховали Олега Бакуменко на Алеї Слави на Берковецькому кладовищі.