Сьогодні останньою земною дорогою в місті Києві проводжають нашого земляка, воїна офіцера – Олега Миколайовича БАКУМЕНКА. Його життєвий шлях, сповнений відданості, любові до Батьківщини та незламного духу, завершився на полі бою. Олег Бакуменко, справжній герой сучасної України, народився 14 серпня 1967 року в місті Сміла Черкаської області. З дитинства він ріс у люблячій родині, де його оточували теплом і турботою. Його 80-річна мати, Віра Іванівна Бакуменко, яка виховала такого сина та змалечку прищепила йому любов до рідної землі, наразі проживає у Смілі. Навіть будучи далеко, син мчав до мами за першої ж нагоди, щоб обійняти та запитати: «Мамусю, тебе ніхто не ображає?»

Олег навчався у Смілянській школі №5. В шкільні роки він виявив різнобічні таланти: займався музикою, чудово співав та грав на гітарі. Крім того, здобув звання майстра спорту з вільної боротьби. Гра на гітарі та спорт були його захопленнями протягом усього життя, що свідчить про його цілеспрямованість та любов до активного способу життя.

Здобувши юридичну освіту в Національному авіаційному університеті, Олег понад 25 років жив і працював у Києві. Він також мав досвід проживання та роботи в Португалії та Словаччині. Олег любив життя, цінував море і сонце, був чуйним, добрим, веселим та спортивним. Він надихав оточуючих власним прикладом, був душею будь-якої компанії, мав щире серце і завжди ділився теплом з іншими. Його життєва енергія та позитив були заразительними.

Коли ворог ступив на рідну землю, Олег не вагаючись став на її захист. Його рішення було усвідомленим і патріотичним. У березні 2022 року він записався добровольцем до лав ТРО міста Києва. Пліч-о-пліч з побратимами він визволяв Бучу та Ірпінь, захищав Україну на Донецькому напрямку. Його шлях у війську був стрімким – від солдата до офіцера. Він пройшов навчання в Академії в Прибалтиці, загартувався в морозних лісах, де молоді хлопці здавалися, а він, у свої 55 років, витримав усе, ставши справжнім прикладом мужності та стійкості.

Його серце билося за кожного бійця. Він докладав максимум зусиль для добивання евакуації поранених, піклувався про статуси й підтримку для підлеглих. «Сама головна нагорода – це щоб всі мої бійці повернулись до своїх родин здоровими і неушкодженими», – повторював він. Навіть на передовій він знаходив красу життя: щодня надсилав дружині Наталі світлини квітів, місцевих котів, равликів, черешень, що несподівано дозріли в травні. Це свідчить про його незламний дух та оптимізм.

19 травня 2024 року надійшов наказ – група вирушила на позиції. Три дні тривали запеклі бої в непідготовленому місці, під мінометним вогнем. 22 травня зв’язок обірвався. З цієї дати Олег Бакуменко вважався зниклим безвісти. Рідні вірили, чекали, але, на жаль, дива не сталося. Загибель Олега Бакуменко була підтверджена результатами ДНК-експертизи 10 вересня 2025 року. Його життя героїчно обірвалось під час виконання бойового завдання у Покровському районі Донецької області. Він віддав своє життя за свободу та незалежність України.

Щирі співчуття матері Вірі Іванівні Бакуменко та дружині Наталі. Це глибокий біль і спільна втрата для всієї України. Ми завжди будемо пам’ятати про його подвиг, його мужність і відданість. Вічна пам’ять і слава Герою! Поховали Олега Бакуменко на Алеї Слави на Берковецькому кладовищі, вшановуючи його як справжнього захисника Вітчизни.