#Герої_не_вмирають🕯ВІДДАВ ЖИТТЯ ЗА УКРАЇНУ: РОМЕНСЬКА ГРОМАДА ПРОВЕЛА В ОСТАННЮ ПУТЬ ВОЇНА АНДРІЯ БИСТРА🇺🇦

Безжальна війна забирає найдостойніших синів і доньок нашої держави, перетворюючи кожну історію Захисника на особливий символ мужності, відваги та самопожертви. Це розповіді, які ми зобов’язані зберегти у своїй пам’яті, передаючи їх майбутнім поколінням як свідчення незламності українського духу. Серед тих, хто віддав найцінніше за свободу, — Андрій Анатолійович Бистро, уродженець Хмелівської громади, якого Роменська громада провела в останню путь із глибоким сумом і пекучим болем у серці.

🕊Церемонія прощання із загиблим військовослужбовцем відбулась на Алеї Слави, що стала місцем вічного спокою для багатьох наших Героїв. Провести в останню путь Андрія Бистра прийшли рідні, які втратили найдорожче, керівництво місцевих громад, священнослужителі, бойові побратими, друзі та численні небайдужі жителі громади. Кожен присутній віддав шану воїну, який до останнього подиху стояв на захисті рідної землі.

🕯Літію за світлою пам’яттю Захисника відслужили священнослужителі Православної церкви України, підносячи молитви за упокій його душі та втіху для родини. Міський голова Олег Стогній висловив глибокі співчуття рідним та близьким, наголосивши на болючому випробуванні, яке війна принесла кожному українцю: «Ця війна – болюче випробування для кожного українця, вона змінила життя кожного з нас, принесла біль втрат, але водночас показала справжню силу українського народу, який об’єднався заради захисту рідної землі і майбутнього наших дітей. Андрій Бистро був одним із тих, хто без вагань пішов на фронт, щоб захистити нашу свободу. Андрій – це приклад справжнього патріота, який до останнього подиху стояв на захисті України. Висловлюємо найщиріші співчуття рідним, близьким Героя та всій Хмелівській громаді». Ці слова відгукувалися у серцях усіх присутніх, підкреслюючи спільну біль та безмежну вдячність.

🔰Андрій Анатолійович Бистро народився 24 лютого 1998 року в мальовничому селі Коновали Роменського району Сумської області. Його життєвий шлях був сповнений випробувань та наполегливої праці. У 2004 році Андрій пішов до першого класу Сулимівської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів, де навчався до п’ятого класу. У 2009 році, у зв’язку з переїздом до села Дзеркалька Роменського району, він продовжив навчання у Дібрівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Андрій завжди був допитливим та кмітливим хлопчиком, з ранніх літ виявляючи особливий інтерес до техніки, що пізніше визначило його професійний шлях.

Рано залишившись без мами, Андрій разом із сестричкою Юлею мужньо стали на шлях дорослого життя, навчившись розраховувати на власні сили. Вони активно працювали та допомагали батькові й бабусі, демонструючи неабияку відповідальність та стійкість. Після закінчення школи Андрій вступив до Недригайлівського професійно-технічного училища, де здобув спеціальність тракториста, а паралельно отримав посвідчення водія. Його працьовитість і завзятість були очевидними для всіх.

У 2018 році Андрій Бистро був призваний на військову строкову службу до лав Збройних Сил України, де здобув перший досвід захисту Батьківщини. У 2019 році, після звільнення зі Збройних Сил, він пішов працювати до Роменської виправної колонії №56, де обіймав посаду молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки та отримав звання молодшого сержанта. З 2020 по 2022 рік Андрій працював водієм у місті Ромни на будівельній базі. Він був працьовитим, наполегливим та надзвичайно відповідальним, не боявся жодної роботи, адже чітко усвідомлював, що потрібно покладатися лише на себе та свої сили, особливо після того, як вони із сестрою залишилися без бабусі та тата.

🇺🇦24 березня 2022 року, з початком повномасштабного вторгнення, Андрій Бистро знову став до лав Збройних Сил України. Він був призваний водієм взводу 152-го батальйону, 1-го взводу, 1-го відділення, 3-ї роти, виконуючи важливі завдання на Сумському напрямку. З 16 листопада 2023 року по 8 січня 2024 року Андрій перебував на Запорізькому напрямку, у селі Роботине, де відбувалися інтенсивні бої, що стали одними з найгарячіших точок війни. Там він отримав поранення і проходив лікування у Запоріжжі, Кривому Розі та Ромнах.

2 січня 2025 року, після відновлення, Андрій знову повернувся до лав Збройних Сил України, демонструючи свою непохитну волю до боротьби. 18 квітня 2025 року він став у стрій 3-ї штурмової роти 1-го штурмового батальйону, обійнявши посаду водія-електрика відділення бойових модулів взводу вогневої підтримки. Цей крок засвідчив його готовність до найскладніших завдань.

🕯З 10 червня 2025 року старший солдат Бистро Андрій Анатолійович вважався безвісти зниклим. Пізніше було підтверджено, що він загинув на Луганщині, виконуючи службові обов’язки у складі цієї ж роти та батальйону 3-ї окремої штурмової бригади Сухопутних військ ЗСУ. Ця трагічна новина вразила всю громаду.⌛️Захиснику назавжди 27…

У Андрія залишилась сестра, яка втратила найдорожче – брата. Немає слів, що змогли б зменшити біль цієї непоправної втрати. Андрій Бистро – це не просто ім’я, це символ мужності та жертовності, приклад справжнього Героя, який віддав своє життя за незалежність і територіальну цілісність України. Його пам’ять назавжди залишиться в серцях рідних, побратимів та всієї Роменської громади. Ми ніколи не забудемо його подвигу.

🕊Світла пам’ять та вічна шана нашому Воїну – Андрію Анатолійовичу Бистру!🇺🇦Україна втрачає своїх найкращих синів, але пам’ять про їхні подвиги та жертовність житиме вічно, надихаючи наступні покоління на захист своєї землі та свободи. Герої не вмирають!