Гетьман Петро Сагайдачний: Той, хто брав Москву

1618 рік. Східна Європа палала у вогні війни між Річчю Посполитою та Московським царством. Це був час, коли політика «гри престолів» визначала долі держав, а амбіції правителів сягали небачених висот. У цьому вирі подій майбутній польський король Владислав IV прагнув здобути московський трон та повернути землі, втрачені в минулих конфліктах. Його амбітний план отримав несподівану, але надзвичайно важливу підтримку – Війська Запорозького на чолі з незламним гетьманом Петром Сагайдачним.

На той час козацтво вже було потужною військовою та політичною силою, здатною впливати на хід історії. Для Владислава IV такий союзник був справжнім подарунком долі. Але й козаки мали власні, вагомі причини долучитися до майбутнього походу: їхні політичні та економічні інтереси тісно перепліталися з успіхом цієї військової кампанії. Гетьман Петро Сагайдачний, відомий своєю далекоглядністю, розумів потенційні вигоди від такого союзу.

У червні 1618 року 20-тисячне козацьке військо під проводом Сагайдачного вирушило від Путивля назустріч Москві. Цей похід став справжнім випробуванням для московських військ, адже гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний продемонстрував себе як видатний полководець, майстерно використовуючи тактику, що не раз ставила московитів у глухий кут. Наступ розвивався блискавично: запорожці захопили стратегічно важливі міста Лівни та Єлець, здобули серію перемог на Рязанщині та в Мещерських краях, демонструючи неперевершену бойову майстерність. Восени козацьке військо, що вже наводило жах на ворога, підійшло до села Тушино, де з’єдналося з основними силами союзного польсько-литовського війська королевича Владислава.

11 жовтня 1618 року об’єднані сили, очолювані Сагайдачним і Владиславом, розпочали вирішальний штурм Москви. Паралельно козацькі загони демонстрували вражаючі успіхи на південних підступах до столиці Московії, заволодівши ключовими містами Калугою та Серпуховим. Цей стрімкий і невпинний наступ, розгорнутий гетьманом Сагайдачним, справив приголомшливе враження на московитів. Оцінивши небезпеку, вони змушені були шукати шляхи до переговорів, щоб уникнути повної поразки.

Похід завершився укладенням Деулінського перемир’я 11 грудня 1618 року. За умовами цієї угоди, землі, які раніше були захоплені московитами – Чернігівщина, Новгород-Сіверщина та Смоленщина – поверталися під владу Речі Посполитої. Штурм Москви, здійснений козаками Сагайдачного у співпраці з польсько-литовським військом королевича Владислава, став яскравим прикладом успішної українсько-польсько-литовської військової співпраці. Ця історична подія набуває особливої актуальності й сьогодні, в умовах сучасної війни, нагадуючи про важливість єдності перед обличчям агресії.

Пам’ять про гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, невтомного борця за українські інтереси та підкорювача Москви, живе й досі. Його постать стала взірцем для наступних поколінь українських воїнів. У складні часи Української Народної Республіки, в 8-й дивізії Запорізької групи існував 24-й полк, названий на честь славетного гетьмана. Сучасні Збройні Сили України також шанують його спадщину: Національна Академія сухопутних військ у Львові носить ім’я Петра Сагайдачного, увічнюючи його героїчний подвиг.

Ілюстрації: створено штучним інтелектом.