Петро Король, невтомний лідер Іршавської районної організації ветеранів України, нещодавно відсвяткував свій 70-й ювілей. Цього разу це не він вітав старожилів громади, а сам приймав теплі слова привітань від колег та друзів. Поважний ювілей, 70-річчя, відзначався 20 липня у його домі в селі Брід.

Особливими гостями на святі стали очільник Іршавської міської територіальної громади Віктор Симканинець та голова правління Іршавської райспоживспілки Сергій Лупак. Вони висловили щирі побажання міцного здоров’я, невичерпної наснаги та збереження тієї ж енергійності, що й зараз. Від громади ювіляр отримав Подяку за значний внесок у розвиток місцевого самоврядування, зміцнення ветеранської спільноти та безперервну турботу про ветеранів праці. Петро Король, людина з багатою біографією, народився в Заріччі, де зростав у багатодітній родині з дев’ятьма дітьми. На жаль, у сім років він залишився сиротою, і його опікункою стала старша сестра Анна. Шлях освіти розпочався у восьмирічці рідного села, а згодом продовжився в Ужгородському ПТУ № 6, де він здобув фах столяра-червонодеревника. Вищу освіту здобував у Львівському лісотехнічному інституті за спеціальністю «інженер-технолог меблевого виробництва», навчаючись заочно, адже вже тоді працював на Іршавській меблевій фабриці.

Трудова діяльність Петра Васильовича відзначена лише чотирма записами у трудовій книжці: Іршавська меблева фабрика, Іршавська міська рада, виробниче управління житлово-комунального господарства та районна рада, де він 18 років обіймав посаду радника голови. Зараз Петро Король проживає з дружиною Ольгою. Разом вони ведуть господарство, займаються садівництвом, тримають кролів та корову. За можливості, Петро Васильович завжди знаходить час, щоб відвідати свою старшу сестру Анну, яка його виховала і якій зараз 87 років.

Петро Васильович щиро ділиться своїми життєвими принципами: «Коли людина звертається до мене по допомогу, то я допомагаю, не чекаючи чогось у відповідь». Він згадує слова вдячності від людей: «Петре Васильовичу, дай вам Боже здоров’я й дожити до старості». Це, за його словами, і є його щастя. Петро Васильович підкреслює, що він щаслива людина, бо його любить родина, дружина, і, найголовніше, він відчуває Божу милість, адже Бог оберігає його на кожному кроці життя.