Горе приходить без попередження, залишаючи по собі порожнечу та невимовний біль. Сьогодні ми вшановуємо пам’ять наших найвідважніших синів і доньок, тих, хто віддав найвищу ціну за свободу та незалежність України. Кожен полеглий воїн – це цілий світ, який обірвався, це незавершені мрії, невимовлені слова любові, це майбутнє, яке ми втратили.

Війна, яку ми змушені вести, забирає найкращих. Ці люди, наші герої, стояли на захисті кожного з нас, кожного куточка нашої землі. Вони були чиїмись дітьми, батьками, братами, сестрами, друзями. Їхні імена навіки вписані в історію України, вкарбовані в серця мільйонів.

Вшанування пам’яті полеглих воїнів – це наш обов’язок, наша духовна потреба. Це спосіб сказати “дякую” за їхню жертовність, за їхню мужність, за їхню любов до Батьківщини. Це нагадування собі та майбутнім поколінням про те, що свобода не дається безкоштовно, і що за неї завжди боролися найкращі.

Ми пам’ятаємо кожного. Від найменшого селища до найбільшого міста, по всій Україні лунає скорбота, але водночас – і гордість. Гордість за те, що серед нас були такі люди. Їхній подвиг надихає нас жити далі, боротися далі, будувати майбутнє, за яке вони віддали свої життя. Їхня жертва не буде марною.

Вічна пам’ять українським захисникам. Їхня відвага, їхня самопожертва, їхня любов до України – це приклад для всіх нас. Ми не забудемо. Ми будемо пам’ятати.