Горе приходить без попередження, залишаючи незагоєні рани та перетворюючи кожен день на складне випробування. Коли втрачаємо найдорожчих, світ навколо нас руйнується, звичні речі стають чужими, а навіть тиша сповнена гіркого відлуння, що ріже серце. Тяжке горе торкнулося ще однієї української родини, принісши невимовний біль.

Сьогодні Згурівська громада провела в останню земну дорогу свого героя, жителя села Мала Супоївка – Олександра Яковича Акермана. Його самовідданість та любов до Батьківщини назавжди залишаться в наших серцях.

З минулого року Олександр вважався зниклим безвісти. Довгі місяці очікувань, невизначеності та тривожних сподівань, але нещодавно з’явилося документальне підтвердження трагічної загибелі нашого мужнього захисника. Життя Олександра Акермана обірвалося на полі бою 4 листопада 2024 року поблизу населеного пункту Вовченка на Донеччині, де він до останнього подиху боронив нашу землю.

Кожен полеглий воїн – це глибокий біль для всієї України. Вони – справжні Герої, адже змогли покинути звичне життя, взяти до рук зброю та стати на захист своєї країни у найтяжчий для неї час. Їхня жертва неоціненна.

Смерть найрідніших забирає не лише їхню присутність, а й частину нас самих. І скільки б часу не минуло, це відчуття порожнечі не зникає. Ми вчимося ходити, говорити, усміхатися – жити, але всередині завжди носимо невимовний біль. Горе змінює нас назавжди, роблячи одночасно і слабшими, і сильнішими. Слабшими, бо вже ніколи не будемо тими, ким були до втрати. Сильнішими, бо щодня вчимося жити з розбитим серцем. І єдине, що тримає нас – це пам’ять, яка не дозволяє втратити тих, кого покликало небо, кого забрав підступний ворог.

Усією Згурівською громадою висловлюємо найщиріші співчуття всій родині Олександра Акермана. Ми розділяємо ваш біль і глибоку скорботу. Хай незгасною буде пам’ять про нашого воїна. Його подвиг і велика жертва – це вічне нагадування про справжню ціну нашої української незалежності. Вічна шана та пам’ять тобі, Герою!