Зі сльозами на очах, з квітами та запаленими лампадками громада зібралася, щоб гідно зустріти тіло свого земляка, захисника України Ярослава Володимировича Романюка. Він віддав своє життя, виконуючи військовий обов’язок, і повернувся додому на щиті. Ярослав Романюк став символом мужності та самовідданості, його подвиг назавжди залишиться в пам’яті українського народу.

Хлопець народився 25 вересня 1992 року. Наприкінці січня 2023 року був мобілізований Міжгірським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки Закарпатської області. Зник безвісти у грудні 2023 року під час бойового завдання поблизу населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області. Рік та три місяці він вважався зниклим безвісти. Тіло полеглого воїна повернули під час обміну та репарації тіл загиблих. Вірний військовій присязі, він мужньо виконував свій обов’язок перед Україною, захищаючи її незалежність та свободу. Його героїзм – приклад для майбутніх поколінь.

Скорботний кортеж з тілом Героя прибув до рідного міста зранку. Вздовж вулиць, якими рухалася колона, жителі створили живий коридор пошани. Люди схиляли голови, ставали на коліна, дякуючи Ярославу за його подвиг та жертву в ім’я свободи і незалежності України. Цей прояв народної пам’яті підкреслює важливість подвигу кожного захисника.

У жалобній процесії взяли участь рідні та близькі загиблого, представники місцевої влади, духовенства та всі, хто хотів віддати останню шану воїну. У центральній частині міста траурну колону молитовно зустріли парафіяни собору Святих жінок мироносиць з настоятелем храму, отцем-деканом Болехівського деканату ПЦУ Іваном Петрівим, отцем-деканом Болехівського деканату УГКЦ Василем Дзяйлом, священниками ПЦУ та УГКЦ громади. Їхні молитви – вираження скорботи та підтримки.

Далі тіло воїна супроводжували пішою ходою до його рідної домівки. Тут священнослужителі відслужили заупокійну молитву за душу полеглого воїна. У промові до присутніх отець-декан Іван Петрів зазначив: «Сьогодні ми зібралися, щоб віддати шану нашому Герою, несучи квіти скорботи та підносячи молитви до Всевишнього. Ми дякуємо йому за його подвиг, за самопожертву, що дозволила нам жити. Він віддав своє життя заради нашого мирного майбутнього.

Нехай у ці тяжкі часи нас не залишає сила віри й молитви, адже це наймогутніша «духовна зброя». Ярослав сповна виконав свій земний обов’язок, і нині ми складаємо йому свою вдячність — у щирих молитвах, у вірі, у проханнях до Господа про дарування йому вічного блаженства у Царстві Небесному. Нехай світла пам’ять про нього живе у наших серцях». Пам’ять про Ярослава залишиться вічною.

Скорботна тиша, плач рідних і стукіт сердець наповнювали повітря. Кожен, хто прийшов на зустріч, відчував біль втрати. Бо безжальна війна вкрала у матері сина, у брата – надійну опору, у рідних – турботливого і дбайливого племінника, вуйка, у побратимів – брата по духу… Війна забирає найкращих.

Прощання з Ярославом Романюком відбудеться 28 березня о 13.00 год.