Громада попрощалася зі своїм Героєм: молодшим сержантом Віктором Мельниковичем 🖤🖤

Сьогодні, 27 липня 2025 року, мешканці Болехівської громади вклонилися памʼяті Героя, розділили біль непоправної втрати з рідними та провели останньою земною дорогою ще одного нашого земляка, патріота та захисника – Мельниковича Віктора Юрійовича. Його мужність та відданість Україні назавжди залишаться в наших серцях.

Віктор Мельникович, у найтемніші часи для країни, зробив вибір честі — у жовтні 2022 року добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Він служив командиром екіпажу безпілотних літальних комплексів, захищаючи небо і землю у складі зенітного ракетно-артилерійського підрозділу. Його бойовий шлях пролягав через найгарячіші точки, де він проявляв неабияку хоробрість та самовідданість. Віктор Мельникович був славним, доблесним воїном, одним із тих, на кому тримається Українська держава.

У колі близьких та друзів Віктор Мельникович запам’ятався як добра, привітної, спокійна, щира та світла людина. Він мав надзвичайно чуйне серце, завжди готове допомогти. Найбільшою цінністю і відрадою для Віктора була його родина. Він мріяв про спокійне життя у мирній та незалежній Україні, саме тому так прагнув захищати Батьківщину і якнайшвидше вигнати ворога з рідної землі. Його життя, обірване у 25 років, стало символом жертовності заради майбутнього.

На невеличкому подвір’ї біля батьківської хати зібралися рідні, друзі, побратими, представники влади, духовенство та сотні односельчан. У кожному погляді читався біль, у кожному серці — безмежна вдячність. Ми прийшли попрощатися з молодим, відважним воїном, якому ще жити, створювати свою сім’ю та будувати майбутнє України. На жаль, його життя обірвалося надто рано, йому було всього 25 років. Війна та жорстокі дії окупантів перекреслили всі його плани та мрії, поставивши крапку на його земному шляху.

Отець-декан Болехівського деканату УГКЦ Василь Дзяйло, звертаючись до присутніх, підкреслив: «Лише в момент смерті перед людьми й перед Богом відкривається вся правда про людину. Його ім’я — Віктор — не випадкове. Воно означає «Переможець». Не міг він залишитись осторонь, коли Батьківщина кликала. Бо перемога народжується не лише на полі бою — вона народжується у серці, яке обирає шлях служіння. Він обрав Україну». Батюшка зазначив, що, зростаючи без батьківської руки, Віктор рано подорослішав, але замість того, щоб озлобитися, він став сильнішим. Коли прийшла його черга, він пішов захищати країну без вагань і страху, опинившись у перших списках добровольців. «Ми прийшли вклонитися безсмертному. Ми прийшли напитись сили з його духу. Бо з його відходом ми не лише втратили, ми й здобули. Ми отримали приклад. Ми маємо взірець. Ми втрачаємо найкращих, найсвітліших. Але саме такими є ті, хто здатен захищати, любити, жертвувати. Ми прийшли поклонитися цій землі, благословенній і скорботній водночас — бо саме вона народжує Героїв. І хай ця велика жертва стане зерном, з якого зійде перемога. Бо любов, відданість і пам’ять — сильніші за смерть».

Поховали Героя у рідному селі за всіма християнськими традиціями та з військовими почестями, поруч з могилою ще одного відважного Героя з Козаківки Івана Дяківа. Звуки трикратного салюту почесної варти востаннє пронизали небо на честь славного воїна, пам’ять про якого житиме віками.

Командир батальйону, у якому служив Віктор Мельникович, висловив глибоку повагу та скорботу: «Віктор був одним із найкращих бійців нашого підрозділу. Відданий, мужній, завжди готовий прийти на допомогу, справжній воїн. Ми продовжуватимемо справу, якій він служив. Але замінити Віктора не зможе ніхто. Він був серцем нашої команди. Герої не вмирають. Вони живі, доки ми їх пам’ятаємо. А ми пам’ятатимемо завжди».

Світла пам’ять тобі, Вікторе. Ти — вічно серед нас. Слава Герою!🇺🇦🇺🇦