Із глибоким сумом та невимовною скорботою Дунаєвецька громада зустріла на рідній землі свого відданого сина – Захисника України Вадима Анатолійовича Погинайка. Його життя, повне самовідданості, обірвалося у боротьбі за незалежність та мир нашої держави, залишивши по собі вічну пам’ять про справжнього Героя.

Жорстока та кровопролитна війна, що триває на українській землі вже понад три роки, продовжує залишати глибокі рани в серцях українців, у кожному місті та селі. Кожна втрата – це невимовний біль, що назавжди закарбовується в історії та долях родин. Світла пам’ять про Вадима Погинайка назавжди залишиться в серцях тих, хто його знав, і для кого він став прикладом мужності.

Вадим Анатолійович Погинайко народився 18 березня 1973 року в мальовничому місті Дунаївці. Тут він провів свої перші роки життя, відвідував дитячий садок, а з 1980 року розпочав навчання у Дунаєвецькій середній школі №2. Після закінчення восьмого класу його родина переїхала до села Мушкутинці, де Вадим успішно завершив здобуття шкільної освіти. Завжди прагнучи практичних знань, він мріяв про професію, яка дозволила б йому творити корисне руками.

Здобуваючи освіту, він вступив до технікуму в місті Хотин, де здобув фах механіка. Ця спеціальність відображала його практичний склад розуму та бажання працювати. Згодом Вадим пройшов строкову службу у лавах Національної гвардії України, що стало ще одним кроком у його життєвому шляху. Після завершення служби доля привела його за кордон – до Італії, де він не лише працював, а й створив власну родину, ставши люблячим батьком для сина Максима. Проте, попри роки за кордоном, його серце завжди належало рідній землі. У 2019 році Вадим повернувся до України, до матері в рідне село, де продовжив працювати та жити звичайним життям, допомагаючи близьким і втілюючи свої ідеї.

З початком повномасштабного вторгнення у 2022 році, Вадим Анатолійович, без жодних вагань, прийняв рішення стати на захист своєї країни. У травні 2023 року він добровільно долучився до лав Збройних Сил України. Пройшовши необхідне навчання у місті Рівне, він вирушив на фронт, щоб обороняти Україну від ворожої агресії. На жаль, з 15 липня 2023 року зв’язок із ним перервався. Тривалий час Вадим вважався зниклим безвісти, і рідні, друзі та побратими з надією чекали на звістку, вірили та молилися за його повернення.

Лише минулого тижня надійшла страшна, невимовна звістка: під час запеклих боїв у районі населеного пункту Масютівка Куп’янського району Харківської області солдат Вадим Погинайко героїчно загинув. Він залишився вірним військовій присязі та рідній українській землі до свого останнього подиху, поклавши життя за нашу свободу.

Сьогодні, під скорботні звуки військового оркестру, жалобна процесія вирушила до місця останнього спочинку Воїна. Військовослужбовця Вадима Погинайка з усіма почестями поховали на місцевому кладовищі села Мушкутинці, де пролунали урочисті залпи почесної варти. Ці залпи стали символом глибокої поваги та безмежної вдячності за його самовіддану службу та жертовність заради України. Від імені всієї Дунаєвецької територіальної громади висловлюємо найщиріші співчуття матері загиблого Героя — Галині Яківні, а також усім рідним, близьким, друзям і побратимам. Ми низько схиляємо голови перед вашою гідністю і невимовним болем. Вадим Погинайко назавжди залишиться у пам’яті земляків як доброзичливий, щирий та працьовитий чоловік. Він був турботливим сином, надійною опорою для матері, люблячим батьком, добрим сусідом та відданим другом. Кожен його вчинок свідчив про його гідність та велике серце. Вічна слава Вадиму Анатолійовичу Погинайку — справжньому солдату, герою України! Слава Україні! Героям слава!