Гірка звістка сколихнула громаду – Україна втратила ще одного свого сина, Героя, який віддав життя за її свободу та незалежність. 12 червня 2024 року, під час виконання військового обов’язку в бою, загинув Віталій Юрійович Ванкевич, 1995 року народження. Його смерть стала непоправною втратою для всіх, хто його знав, і для всієї України. Ця трагічна подія вкотре нагадує про високу ціну, яку наша країна платить за своє майбутнє. Загиблий захисник був не просто воїном; він був видатним педагогом, який виховував майбутнє покоління. До війни Віталій працював вчителем фізкультури у Гімназії №2, де його знали як енергійного та відданого своїй справі педагога. Окрім викладацької діяльності, він також був тренером з футболу в Дитячо-юнацькій спортивній школі №2 (ДЮСШ №2), де передавав свою любов до спорту молодим талантам. Колеги згадують про нього як про «людину великого серця та відданості своїй справі», підкреслюючи його непересічні особисті якості та професіоналізм. Він залишив по собі теплий спомин у серцях сотень учнів та їхніх батьків. Внесок Віталія у виховання дітей та розвиток спорту в громаді був неоціненним. Він не просто навчав фізичній культурі чи футбольним навичкам; він прищеплював такі важливі цінності, як дисципліна, командний дух та прагнення до перемоги. Його учні та вихованці запам’ятають наставника, який завжди підтримував, мотивував і вірив у їхній потенціал. Ця втрата – величезний удар для освітньої та спортивної спільноти міста, яка сумує за своїм Героєм. Ще у 2019 році, задовго до повномасштабного вторгнення, Віталій Ванкевич добровольцем долучився до лав Збройних Сил України. Він свідомо обрав шлях захисту Батьківщини, розуміючи важливість своєї місії у той нелегкий час. Протягом багатьох років він мужньо боронив Україну, виконуючи найскладніші бойові завдання у складі 24-ї окремої механізованої бригади. Його військовий шлях був сповнений відваги, стійкості та непереможної любові до рідної землі. Він завжди залишався вірним присязі та своїм ідеалам. На сторінці ДЮСШ №2 зворушливо написали про втрату: «Його серце перестало битися, боронячи Україну. Він не лише виховував юних спортсменів, а й став справжнім прикладом мужності, гідності та любові до Батьківщини. Ми запам’ятаємо Віталіка як щирого, доброго, енергійного, завжди з посмішкою та вогником в очах». Ці слова свідчать про те, наскільки значущою фігурою він був для свого оточення. Його світла пам’ять житиме у спогадах колег, друзів та численних вихованців. Ми висловлюємо щирі та глибокі співчуття рідним та близьким Героя, розділяючи з ними біль цієї непоправної втрати. Немає слів, щоб описати скорботу, яку переживає вся громада. Наш спільний обов’язок – пам’ятати, якою ціною українські Воїни виборюють нашу незалежність та мирне майбутнє. Кожен загиблий захисник – це не просто статистика, це обірване життя, яке мало б тривати, творити, любити. Пам’ять про цього Героя має бути вічною, а його подвиг – прикладом для прийдешніх поколінь. Світла пам’ять та вічна слава Віталію Юрійовичу, який поклав своє життя за Україну. Його самовідданий подвиг ніколи не буде забутий. Він назавжди залишиться символом незламності та безмежної любові до своєї Вітчизни.