🕯Гірка звістка для нашої громади — на війні загинув земляк із Мізяківських Хуторів Олександр Гунько. Він віддав своє життя, захищаючи Україну від ворога. Його мужність та самовідданість назавжди залишаться в наших серцях.

❗️Сьогодні, 19 жовтня, о 16:00 у Мізяківських Хуторах вшануємо нашого Героя живим коридором. Ми шикуємося від тракторного стану села по вулицях Центральній, Соборності, Вишневій, а далі — по вулиці Патріотів, до будинку, де проживав загиблий Олександр Гунько. Це буде наш останній шанування полеглого захисника.

❗️20 жовтня, у понеділок, відбудеться чин прощання з Героєм:
– о 9:00 чин відспівування відслужить отець Максим Дроздович у будинку загиблого Олександра Гунька;
– о 10:00 відбудеться церемонія прощання біля храму Різдва Пресвятої Богородиці. Ми віддамо останню шану нашому земляку, Олександру Гуньку.

Олександр Гунько народився 12 серпня 1980 року в селі Мізяківські Хутори. Тут минуло його дитинство, навчався у місцевій школі. Після школи здобув фах тракториста, який він цінував.

У 1999-му році Олександр Гунько створив сім’ю з дружиною Наталією, того ж року був призваний на строкову службу. Після повернення до рідного села працював у фермерському господарстві «Коливайло» слюсарем із ремонту тракторів, а потім трактористом-комбайнером, роблячи внесок у розвиток громади.

🇺🇦З початком повномасштабного вторгнення російської федерації Олександр Гунько без вагань став до лав Збройних сил України. Він служив головним сержантом взводу у в/ч А3425 61-ї бригади 1-го механізованого батальйону, а також у 59-й бригаді (в/ч А2980, м. Гайсин). Він брав участь у запеклих боях на Миколаївському, Херсонському, Донецькому, Сумському та Харківському напрямках, виявляючи незламний дух.

За свою відданість і мужність Олександр Гунько мав посвідчення учасника бойових дій та медаль «Ветеран війни». 6 вересня 2025 року під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Амбарне Харківської області Олександр Гунько отримав важке поранення внаслідок ураження FPV-дроном. Лікарі та родина довго боролися за його життя, але численні травми не дали шансів. 16 жовтня 2025 року серце захисника зупинилося.

💔 У Олександра Гунька залишилися дружина Наталія, сини Ярослав і Віталій, маленька внучка Злата, невістка Тетяна, батько Василь Михайлович, брат Михайло (нині також військовослужбовець ЗСУ), племінник Андрій та друзі. Він був люблячим чоловіком, турботливим батьком і надійним другом.

Рідні та побратими розповідають, Олександр Гунько був доброю, щирою, відповідальною людиною, турботливим батьком і чоловіком, надійним другом і справжнім патріотом своєї Батьківщини. Його втрата — невимовний біль для всіх, хто його знав.

🙏🏻Усією громадою щиро співчуваємо рідним, близьким і друзям нашого земляка, Героя Олександра Гунька. Це велика втрата для кожного з нас, для всієї України.

🕯Вічна пам’ять і слава Герою — Олександру Гуньку.