Двадцять місяців… Саме стільки родина жила між болем і надією. Саме стільки не згасала віра, що найстрашніше не станеться, що телефон одного дня задзвонить, а на порозі рідного дому з’явиться найдорожча людина.

Статус «зниклий безвісти» — це не просто слова. Це щоденне очікування, яке розриває серце. Це молитви без відповіді, безсонні ночі, тисячі запитань, на які немає відповідей. Це біль, який не дозволяє ні оплакати, ні обійняти. І коли надія згасає, на її місце приходить найстрашніша звістка…

Сьогодні Іллінецька громада живим коридором шани зустріла свого Героя — Едуарда Анатолійовича Вейду. З державними прапорами, на колінах, зі сльозами на очах земляки віддали останню шану мужньому Воїну, який повернувся додому «на щиті». У молитві та скорботі громада провела свого Захисника до місця його вічного спочинку.

Народився Едуард Анатолійович 18 жовтня 1998 року в селі Красненьке у багатодітній родині Анатолія Анатолійовича та Наталії Василівни. Разом зі старшою сестрою Аліною та молодшим братом Іваном зростав у любові, родинному теплі та взаємній підтримці. Він був щирим, добрим і працьовитим хлопцем, який умів цінувати прості людські радощі, поважав старших, був надійним другом і завжди приходив на допомогу тим, хто її потребував.

Після закінчення Красненьківської школи здобув професію електрогазозварювальника у професійно-технічному училищі міста Немирова. Пройшов строкову військову службу, яка загартувала його характер, навчила дисципліни, витримки та відповідальності.

Як і кожен молодий чоловік, Едуард мріяв про мирне життя, затишний дім і щасливу родину. Найбільшою радістю для нього стало народження донечки Емілії. Вона була його гордістю, його натхненням, його найбільшою любов’ю. Згодом він зустрів жінку, з якою створив сім’ю та будував плани на майбутнє. Та війна безжально відібрала у нього право здійснити свої мрії.

У січні 2024 року Едуард був мобілізований до лав Збройних Сил України. Як син учасника бойових дій, як справжній патріот своєї держави, він без вагань став на її захист. Служив номером обслуги станкового гранатомета 6-го гранатометного відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки 10-го окремого мотопіхотного батальйону.

Попереду були важкі фронтові будні, постійна небезпека, холодні окопи, втрати побратимів. Але він вистояв, залишаючись мужнім, відданим військовій присязі та Україні.
18 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Желанне Друге Покровського району Донецької області Едуард Анатолійович Вейда зник безвісти.

Двадцять місяців його чекали. Чекала донечка, яка мріяла знову обійняти свого тата. Чекали дружина, батьки, брат, сестра, усі рідні. Вони жили надією, яка допомагала триматися навіть тоді, коли було неймовірно важко. Та, на жаль, дива не сталося.

Едуардові назавжди залишилося лише двадцять сім… Він не встиг побачити, як дорослішатиме його донечка, не встиг прожити довге щасливе життя поруч із найдорожчими людьми.
Україна втратила ще одного із кращих своїх Синів, котрий у хвилину найважчих випробувань, без вагань, став на захист її кордонів, незалежності й територіальної цілісності, не шкодуючи власного життя.

Провести в останню дорогу мужнього Воїна прийшло усе село: найрідніші, близькі, друзі, військовослужбовці, бойові побратими, представники влади. По обличчях котилися сльози скорботи і жалю за обірваним молодим життям, що так підло забрала війна.

Настоятель храму Спомин Чуда Архистратига Божого Михаїла в Хонах, Великомучені Параскеви та мучениці Надії Православної Церкви України, отець Володимир помолився за упокій душі полеглого Захисника України та відправив чин похорону.

Далі траурна процесія рушила на сільське кладовище, де відбувся мітинг-реквієм та прощання з Захисником.

Від усіх жителів громади щирі співчуття родині полеглого Воїна висловив перший заступник міського голови Олег Дмитрик: «Молоді хлопці віддають найдорожче — власне життя, щоб ми могли жити, працювати, виховувати дітей і будувати майбутнє. Це надзвичайно боляче й несправедливо. Немає слів, щоб передати горе родини, щоб втішити вашу душу. Просимо Бога, щоб дав вам сили це витримати. Ми завжди пам’ятатимемо Едуарда, адже Герої не вмирають — вони живуть у нашій пам’яті, наших серцях і вільній Україні, за яку віддали своє життя. Вічна пам’ять і слава Захиснику».

«Сьогодні Красненьківська земля прийняла свого Героя. Всі ми сьогодні стали на коліна перед дорогим нашим Едуардом. Він віддав найдорожче — власне життя — за мирне майбутнє українського народу, за свободу й незалежність рідної держави. У такі хвилини важко знайти слова, які могли б полегшити біль рідних. Ми щиро сумуємо разом із сім’єю, поділяємо їхню непоправну втрату та схиляємо голови перед подвигом нашого Героя. Світла пам’ять про Едуарда назавжди житиме у серцях односельців. Його мужність, незламність і любов до України будуть прикладом для майбутніх поколінь. Вічна слава Герою! Щирі співчуття рідним і близьким. Нехай Господь прийме його світлу душу до Царства Небесного», – звернулася до родини староста Красненьківського старостинського округу Валерія Підлісняк.

Зі словами співчуття до рідних звернувся голова Спілки учасників АТО та ветеранів інших бойових дій Сергій Стельмащук:

«Ми проводжаємо в останню земну дорогу члена, батька, побратима, односельця, воїна – захисника України Едуарда. Молода людина, яка пішла захищати своїх дітей, свою землю, свою родину. На жаль, в Україні вже йде війна, і в результаті неї ми втрачаємо наших воїнів-захисників. Гинуть люди, діти, руйнуються міста і села. Наші воїни мужньо стоять, захищаючи нашу волю, свободу, землю. Треба пам’ятати, що ціна нашої свободи і незалежності – велика. Щиро співчуваємо рідним і близьким. Розділяємо ваш невимовний біль і сумуємо разом із вами. Світла пам’ять Герою. Вічна шана і слава Захиснику України».

Світлу пам’ять Воїна Едуарда Вейди та всіх полеглих земляків-Захисників присутні вшанували хвилиною мовчання.

Гучні три постріли у небо і чутний по селу Гімн України, сповістили, що душа Воїна навіки упокоїлася у рідній землі. Державний Прапор України, що огортав домовину, представник першого відділу Вінницького територіального центру комплектування і соціальної підтримки від імені Президента України, Верховного Головнокомандувача передав згорьованій матері Наталії Василівні, як символ синової мужності та відданості Україні.

Низько схиляємо голови перед твоїм подвигом, Герою. Нехай ніщо не затьмарить твого вічного спочинку!

Іллінеччина завжди пам’ятатиме своїх Героїв, які пожертвували найдорожчим – власним життям, щоб Україна була вільною, незалежною і цілісною державою, щоб в мирі і безпеці зростали наші діти.

Герої не вмирають!

Слава Україні!