День вшанування жертв однієї з найстрашніших трагедій ХХ століття — трагедії Бабиного Яру. Минуло багато десятиліть з тих жахливих днів вересня 1941 року, коли в київському урочищі Бабин Яр були масово розстріляні десятки тисяч невинних людей. За лічені дні нацисти знищили понад 33 тисячі євреїв — лише за те, ким вони були. Але цим трагедія Бабиного Яру не обмежилася. Упродовж наступних місяців і років тут були вбиті ромські родини, українські націоналісти, військовополонені, пацієнти психіатричної лікарні, священники — усі, хто не вписувався у нелюдську ідеологію зла. Бабин Яр — це не просто місце масових розстрілів. Це символ страшної ціни людської ненависті, байдужості та німого мовчання. Ми зобов’язані пам’ятати. Пам’ятати не лише імена загиблих, а й причини цієї страшної трагедії. Бо там, де забувають уроки історії, вони мають властивість повторюватися. Пам’ять — це наш моральний обов’язок, особливо коли йдеться про такі події, як трагедія Бабиного Яру. Це те, що дозволяє нам залишатися людьми навіть у найтемніші часи. Сьогодні ми низько схиляємо голови перед усіма, хто загинув у Бабиному Яру. Перед тими, чиє життя було обірване кулею на околиці Києва. Перед тими, чиї голоси були заглушені, але чия пам’ять житиме вічно. Ми зобов’язані передати цю пам’ять наступним поколінням — щоб діти знали правду про трагедію Бабиного Яру, щоб ніколи більше не допустити подібного. Ми мусимо стояти на сторожі людської гідності, справедливості й миру. Вічна пам’ять жертвам Бабиного Яру. Це не просто історична подія, а глибоко особиста рана для багатьох, нагадування про крихкість миру та важливість боротьби проти будь-яких форм дискримінації та нетерпимості. Уроки, винесені з таких подій, як трагедія Бабиного Яру, мають бути інтегровані в наше суспільство, щоб запобігти повторенню подібних злочинів у майбутньому.