Сьогодні, 4 червня, Україна глибоко вшановує пам’ять дітей, чиї життя трагічно обірвалися через збройну агресію російської федерації. Цей день – символ болю, невимовного смутку та глибокої жалоби за юними жертвами війни, які так і не змогли здійснити свої заповітні мрії та повноцінно жити. Пам’ять дітей, загиблих від рук агресора, назавжди залишиться в наших серцях.

Кожне ім’я в цьому жахливому списку – це не просто суха статистика. Це дитячий сміх, дзвінкі голоси, теплі обійми, яскраві малюнки, недописані шкільні зошити та незавершені казки. Вони заслуговували на щасливе та безтурботне дитинство, на всебічний захист, на світле майбутнє. Ми, як суспільство, зобов’язані не мовчати про ці страшні злочини. Пам’ять дітей – це наш обов’язок перед майбутнім.

Ми схиляємо голови перед батьками, які втратили найдорожче у світі. Їхній біль – безмежний, а порожнечу в серці неможливо заповнити жодними словами. Це наша спільна рана, яка ніколи не загоїться повністю. Ми повинні берегти її в своїй душі, як незаперечний доказ нелюдської жорстокості агресора. Пам’ять дітей, полеглих у цій війні, є священною для кожного українця.

Нехай світла пам’ять дітей, які загинули, буде вічною! І нехай кожен з нас зробить усе можливе, щоб майбутнє українських дітей було мирним, безпечним та гідним. Ми повинні забезпечити їм щасливе та безтурботне життя. Заради цього варто боротися.

Ми ніколи не пробачимо. Ми ніколи не забудемо. Ця пам’ять дітей буде жити вічно!