День пам’яті. День болю. День незламності. Сьогодні ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю тих, хто загинув у полоні, хто був закатований, страчений, хто пройшов крізь жахи нелюдського поводження, не зрадивши своєї країни.

Цей день нагадує нам про невимовні страждання, які пережили українці. Багато наших співвітчизників стали жертвами жорстокості, їхні життя обірвалися в боротьбі за свободу та незалежність. Вони віддали найцінніше – своє життя – заради нашої майбутньої свободи. Їхній подвиг, їхня стійкість перед обличчям нелюдських випробувань – це безцінний спадок, який ми повинні пам’ятати та шанувати.

Ми пам’ятаємо кожного, хто не повернувся додому. Ми пам’ятаємо тих, хто пройшов через пекло полону, хто зазнав тортур та жорстокого поводження. Їхня незламність духу, їхня віра в Україну, навіть у найстрашніших умовах, є прикладом для нас усіх. Вони не зламалися, не скорилися, залишилися вірними своїй батьківщині до останнього подиху.

Цей день – це не лише привід для скорботи, але й нагадування про нашу відповідальність. Відповідальність перед пам’яттю загиблих, перед їхніми родинами, перед майбутніми поколіннями. Ми повинні бути гідними їхніх жертв. Ми повинні працювати над тим, щоб такі трагедії ніколи не повторилися.

Сьогоднішній день – це день вшанування героїв, які віддали своє життя за Україну. Це день, коли ми згадуємо про тих, хто був у полоні, хто зазнав катувань і був страчений. Їхня незламність, їхня мужність і відданість країні – це те, що надихає нас і надалі боротися за нашу незалежність. Пам’ятати про їхні страждання – це наш обов’язок. Ми не маємо права забути.