Кожен українець, від найменшого до найстаршого, відчуває глибокий зв’язок із цими святинями. Наш Герб, Пресвята Діва Марія з Покровом та Хрестом, та синьо-жовтий Прапор, що символізує мирне небо та родючі поля, єднають нас, незалежно від того, де ми перебуваємо.

Особливе місце серед державних символів посідає Гімн України. Офіційна музична редакція Державного Гімну була ухвалена Верховною Радою 15 січня 1992 року. Його текст, наповнений глибоким патріотизмом, був затверджений Законом України «Про Державний Гімн України» 6 березня 2003 року.

Проте, історія нашого Гімну сягає глибше. Саме 10 березня 1865 року в Перемишлі (Польща) вперше прозвучала велична мелодія композитора Михайла Вербицького на слова поета Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». Цей твір став окрасою концерту, присвяченого пам’яті великого Тараса Шевченка, і вже тоді почав формувати нову хвилю національної свідомості.

Слова національного гімну, написані у 1862 році, миттєво здобули популярність у Західній Україні. Талановитий композитор Михайло Вербицький зумів втілити в музиці палкі почуття автора, створивши неперевершену мелодію, що стала душею нації.

В часи Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, пісня «Ще не вмерла Україна» активно видавалася та виконувалася різними колективами. Її значення зростало, і 15 березня 1939 року пісня отримала статус офіційного гімну Карпатської України, свідчення її незламної сили.

Жорстокі часи репресій не зламали духу українців. Восени 1919-го, денікінці намагалися знищити примірники пісні, випущені у 1917 році. За радянської влади, пісня була заборонена, вважаючись «буржуазно-націоналістичною». Переслідування за її виконання могло коштувати не лише свободи, а й життя. Головною причиною заборони був її текст, який постійно нагадував українцям про їхнє козацьке походження та волелюбний дух.

Наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років, пісня «Ще не вмерла Україна» знову потужно зазвучала у серцях українців. Липневі урочисті збори 1991-го, присвячені річниці Декларації про державний суверенітет України, завершилися спільним виконанням гімну в палаці «Україна». Це був символ відродження нації.

Згадайте, скільки разів звучали ці слова з 10 березня 1865 року? Скільки поколінь патріотів виросли, плекаючи в серцях найцінніше – любов до свого народу та своєї Батьківщини? Кожне виконання гімну – це міст між минулим, сьогоденням і майбутнім.

Сьогодні, коли нові герої боронять територіальну цілісність нашої держави, гімн набуває особливого, сакрального значення. Він є тією невидимою, але міцною духовною ниткою, що пов’язує нас із попередніми поколіннями борців за волю та незалежність України. Його слова надихають, зміцнюють віру та дають сили у найскладніші чаші.
* За матеріалами з відкритих джерел