Дифтерія: Все, що потрібно знати для запобігання

Історичний екскурс

Історичні відомості про захворювання, що нагадує дифтерію, сягають часів Гіппократа, який згадував про схожі симптоми ще в V-IV столітті до нашої ери. Збудник дифтерії був вперше виявлений у 1883 році німецьким бактеріологом Едвіном Клебсом. Роком пізніше, у 1884 році, німецький бактеріолог Фрідріх Леффлер виділив чисту культуру цієї бактерії. Революційним кроком у боротьбі з хворобою стало відкриття Еміля Берінга у 1894 році: німецький бактеріолог, творець імунології, запропонував використання антитоксичної протидифтерійної сироватки (ПДС) для лікування хворих. Подальший прогрес у профілактиці був досягнутий у 1923 році, коли французький ветеринар і біолог Гастон Рамон отримав дифтерійний анатоксин, який став основою для планової вакцинації проти дифтерії.

Актуальність проблеми

Завдяки масштабним програмам імунізації, що розпочалися з 1930-х років, до середини 1970-х років у багатьох країнах дифтерія була практично ліквідована як масова епідемічна хвороба, реєструючись лише як поодинокі випадки. Однак, наприкінці 1980-х років в республіках колишнього СРСР спалахнула нова епідемія дифтерії. Основною причиною стало вкрай низький рівень вакцинації дітей та ревакцинації дорослих, що призвело до переважання хворих серед дорослого населення над дитячим. В Україні, зокрема, у 1991-1998 роках захворіли 20 тисяч людей, з яких 696 пацієнтів померли. Ці трагічні події яскраво засвідчили, що керовані інфекції залишаються під контролем лише за умови суворого дотримання методів імунопрофілактики, а будь-які порушення цього процесу негайно призводять до активації епідеміологічного процесу. Тому розуміння важливості вакцинації проти дифтерії є критично важливим для збереження громадського здоров’я.

Що таке дифтерія та як вона передається?

Отже, дифтерія – це гостре антропонозне інфекційне захворювання, яке передається повітряно-крапельним шляхом. Факторами передачі також можуть бути предмети побуту, такі як посуд та іграшки. Збудником дифтерії є бактерія з роду коринебактерій, яка виробляє екзотоксин. Саме цей екзотоксин є основним фактором патогенності збудника, маючи виражену тропність до слизових оболонок, міокарду, нервової системи, а також до нирок. Дифтерійний екзотоксин вважається одним з найсильніших токсинів у природі, поступаючись лише ботулінічному та правцевому токсинам. Бактерія дифтерії досить стійка у навколишньому середовищі: у плівках, на предметах побуту та у трупах вона може зберігатися близько двох тижнів, у воді – до трьох тижнів. Однак, кип’ятіння вбиває збудника майже миттєво, а звичайні дезінфікуючі засоби – протягом 2-3 хвилин. Інкубаційний період захворювання триває від 3 до 10 днів. Джерелом інфекції є хвора людина або носій збудника, який виділяє токсигенні штами бактерії.

Симптоми та ускладнення дифтерії

Симптоми дифтерії можуть включати біль у горлі, підвищену температуру, появу сірого нальоту на мигдаликах, осиплість голосу, утруднене дихання та ковтання, набряк слизової оболонки носоглотки та збільшення лімфатичних вузлів. Специфічним симптомом є утворення сірих плівок, які викликані руйнуванням здорових тканин токсином. Ці плівки, що утворюються протягом кількох днів, можуть покривати не тільки горло, але й ніс, очі, піхву та шкіру, а також вистилати трахею, призводячи до серйозних ускладнень. Ускладнення дифтерії надзвичайно небезпечні і можуть включати:

• Блокування дихальних шляхів через закупорку плівками.
• Пошкодження серцевого м’яза (дифтерійний міокардит).
• Ураження нервової системи (поліневропатія), що призводить до втрати чутливості та рухливості (параліч).
• Дихальна недостатність або запалення легень (пневмонія).
• Ураження нирок.

Дифтерія може призвести до смерті, тому своєчасна діагностика та лікування є критично важливими.

Єдиний спосіб профілактики – вакцинація

Єдиним ефективним методом профілактики дифтерії є вакцинація. Важливо розуміти, що щеплюватися потрібно не тільки дітям, а й дорослим! Вакцинація проти дифтерії та правця є частиною Національного календаря профілактичних щеплень і забезпечується державою безкоштовно. Для профілактики дифтерії використовуються комплексні вакцини: АаКДП, АКДП (дифтерія, кашлюк, правець) для дітей до 6 років 11 місяців 29 днів, та АДП, АДП-М (дифтерія, правець) для дітей старше 7 років і дорослих. Дітям щеплення вакциною АКДП проводять у 2, 4 та 6 місяців, з ревакцинацією у 18 місяців. Наступні ревакцинації проводяться у 6 років (АДП) та у 16 років (АДП-М). Дорослі повинні отримувати щеплення кожні 10 років. Тобто, якщо останнє щеплення було у 16 років, першу ревакцинацію слід зробити у 26 років, другу – у 36, і так далі.

Важливість своєчасної діагностики та лікування

Своєчасна діагностика хвороби має вирішальне значення, адже за своїми клінічними проявами дифтерія може бути схожою на ангіну чи інфекційний мононуклеоз. Якщо ви помітили в себе або своїх близьких зазначені симптоми, не ігноруйте їх і не списуйте на звичайну застуду. Негайно зверніться до лікаря. Пацієнтів із симптомами дифтерії необхідно лікувати в інфекційному стаціонарі. Головним методом лікування всіх форм дифтерії (крім бактеріоносійства) є введення антитоксичної протидифтерійної сироватки (ПДС).

Лікар-епідеміолог відділу епіднагляду та профілактики інфекційних хвороб
Богородчанського відділу Івано-Франківського районного відділу
ДУ «Івано-Франківський ОЦКПХ МОЗ» Глушко Надія