Хилюк стверджує, що зазвичай його співкамерниками були військові – хлопці 20-35 років / фото УНІАН

Звільнений з російського полону журналіст Дмитро Хилюк поділився тим, як українські бранці підтримують одне одного в неволі. Він наголошує, що розмова є надзвичайно цінним ресурсом, який, поряд з книжками, допомагає ув’язненим відволікатися від тривожних думок та знаходити теми для спілкування. Часто обговорюються спогади про дитинство, минуле життя до війни, стосунки з близькими, майбутні плани, мрії про повернення та навіть бізнес-ідеї. Це показує, наскільки важлива підтримка в неволі для збереження психічного здоров’я.

За словами Хилюка, коли в камері були оптимістично налаштовані люди, це суттєво впливало на загальну атмосферу. Навіть маючи особисті переживання, вони намагалися ділитися позитивом та говорити про майбутнє, що є надзвичайно важливим для мотивації інших українських бранців.

Він також зазначив, що його співкамерниками переважно були військовослужбовці віком від 20 до 35 років. Журналіст розповів про акти взаємодопомоги: побратими ділилися своєю їжею, навіть якщо самі страждали від голоду. «Це може бути каша, може бути так званий суп… Дають тобі свій кусок хліба. Таке привітання в тюрмі – це справжній подарунок, тому що всі потерпали від голоду», – підкреслив Дмитро Хилюк.

Заяви Хилюка після звільнення з полону

Після звільнення з полону, Хилюк розповів про особливу жорстокість російських тюремників щодо українських морських піхотинців, десантників і снайперів. Він описав жахливі умови та знущання в російському СІЗО в Новозибкові (Брянська область), назвавши його страшним місцем. Ці свідчення про полон надають важливу інформацію про ставлення до українських військовополонених.

Важливо пам’ятати про героїзм та стійкість тих, хто пройшов через російський полон, і про їхню здатність підтримувати одне одного в найтяжчих умовах. Історії, подібні до розповідей Дмитра Хилюка, підкреслюють цінність людської солідарності та непохитність українського духу.

Вас також можуть зацікавити новини: