Довго думала, з чого почати.
Не зважувалась. Бо кожна зустріч із дружинами та матерями полеглих — це як крок у море болю, де хвилі не вщухають. І водночас — у море любові, яке неможливо виміряти.

Мені важко дивитися в ці очі, бо там — тиша, що говорить гучніше за будь-які слова. Там — втрата, яку неможливо зцілити. Там — гордість, яку неможливо зламати.

Я схиляю голову перед кожним Захисником і кожною Захисницею. Перед тими, хто зараз тримає наш світ на плечах, як Атланти, і перед тими, хто вже стоїть у строю небесної варти.

Саме тому я створила цю форму. Щоб почати. Щоб збирати історії, поки вони ще дихають у пам’яті. Щоб голоси тих, кого ми любимо і ким гордимося, не зникли в тіні часу.

Ця книга стане не просто папером і чорнилом. Вона буде серцем, що б’ється у ритмі імен. Вона буде доказом: ми не маємо права забути.

https://forms.gle/y6q3MV9YHvzb9eRd7