Довічне грошове утримання суддів – це не привілей чи «захмарні пенсії», а частина суспільного договору, що гарантує незалежність судової влади. Про це заявила суддя-спікер Північного апеляційного господарського суду Марина Барсук.

«Коли суспільство обговорює довічне грошове утримання суддів, розмова швидко зводиться до арифметики: скільки вони отримують і як це виглядає на тлі середньої пенсії. Але за цими підрахунками губиться головне – у суддів немає пенсій і зарплат у звичайному сенсі. Є суддівська винагорода і довічне утримання – плата за статус, відповідальність і суворі обмеження, що йдуть разом з мантією», – наголошує суддя ПАГС Барсук.

Вона пояснює, що гарантоване забезпечення працює як «психологічний щит»: суддя ухвалює рішення, керуючись лише законом, а не страхом за власне майбутнє. «Важко шантажувати людину, яка не боїться втратити роботу, бо знає, що держава виконує свої зобов’язання незалежно від того, чиї інтереси зачепили її рішення», – зазначає суддя.

За словами Барсук Марини, спеціальні гарантії суддів передбачені як українським законодавством, так і міжнародними стандартами. Вона нагадує, що Європейська хартія про статус суддів, Монреальська декларація та рекомендації Ради Європи прямо вимагають забезпечення суддів соціальним захистом, включно з гідним утриманням після відставки.

«У центрі такої моделі – взаємна відповідальність. Якщо держава очікує від судді дотримання високих професійних та етичних стандартів, вона повинна забезпечити умови, які дозволяють залишатися незалежним як під час роботи, так і після її завершення. Але між деклараціями та реальністю – прірва», – підкреслює Барсук.

Суддя визнала, що система в Україні не позбавлена проблем: виплати не завжди індексуються, законодавство змінюється надто часто, а бюджетні обмеження використовуються як інструмент впливу.

«Правила забезпечення суддів повинні бути сталими, передбачуваними та зрозумілими. Саме це є ознакою правової держави», – зазначає вона.

Суддя-спікер наголошує, що довічне утримання – це не «подарунок від держави», а компенсація за обмеження й відповідальність, які суддя несе протягом життя. «Суспільство отримує незалежний суд, суддя – компенсацію за професійні обмеження. Проблема не в самому принципі, а в тому, як він реалізований в Україні. Замість стабільної системи маємо хаос з постійними змінами правил», – підсумовує суддя.