Як розрізнити якісне кіно ще до того, як купиш квиток і витратиш 2 години свого життя? Звісно ж прочитати рецензію! Розберіться, чи є у фільму історія, чи зрозуміло її викладено та чи має фільм розв’язку.

У “Квітах України” все це є. Інтригу створює формат фільму – документальний, не вигаданий, що на початку породжує одну думку про події, а згодом її цілковито змінює.

В документальному кіно не може бути відразу зрозумілої історії. Тим паче, спрогнозованого фіналу – режисер його не знає. Тому кожен документальний фільм є лотереєю: чи вийде зняти цікаві моменти, чи ні. Через це деякі режисери фільмують роками, сподіваючись знайти подібні цікавинки і вийти на фінал.

Кадр з фільму “Квіти України”

“Квіти України” – приклад фільму, коли зйомки – це подорож без дати повернення. Режисерка Аделіна Борець повернулася в Україну, щоб зняти кіно про пані Наталю, незвичну людину, яка намагається вижити в умовах, що важко назвати звичними.

Незвичність полягає в тому, що пані Наталя у свої 67 років живе в старенькому будиночку посеред багатоповерхівок Києва. Чому вона не переїхала? Бо не хоче, маючи кіз, кролів і очерет. Наскільки це законно – фільм не повідомляє, натякаючи на юридичну незаконність, але формальне право на життя.

Контраст вражаючий. До пані Наталі навідуються судові виконавці, представники району та екскаватори, щоб вмовити, підкупити або знести її будинок.

Кадр з фільму “Квіти України”

На початку героїня виглядає дивно, викликаючи неприємне враження. Вся справа у театральності – людина знає, що її знімають і “працює” на камеру. Щоб відволіктися від цього відчуття, варто заглибитися в антураж.

Героїню оточує невеличкий світ, де сільські тваринки виходять до місцевих гаражів, де ростуть троянди і соняхи, де живуть двоє дивних чоловіків, чи то партнерів героїні, чи то напівбезхатьків.

Тут контроверсійність межує зі свободою, розкутість – з порушенням правил. З тривалістю занурення постає інша пані Наталя – не банальна, екстравагантна, що живе в халупі, яка нагадує сквот гіпі.

Кадр з фільму “Квіти України”

Спостереження змінюється під впливом обставин – змінюється життя.

24 лютого 2022 року починається повномасштабне вторгнення. Це оказія для режисера, яка змінює перебіг існування. Бо це примушує героїню змінитися, вижити.

Обстріли Києва заганяють пані Наталю в підземне сховище, забезпечуючи сховок людині.

Самотність і бажання допомагати захисникам штовхають на пошуки варіантів. Пані Наталя стає до лав тероборони, робить коктейлі молотова, плете маскувальні сітки, ходить на місця прильотів, спілкуючись з місцевими.

Ще однією лінією є онука пані Наталі. Дівчинка виростає на радості, у співіснуванні з бабусею, під її вчення про Незалежність, про мову й Україну.

Онука не є самостійною героїнею, лише позначаючи нову обставину з життя пані Наталі. На початку фільму вона зазначає направленість героїні фільму, а у фіналі стверджує правильність її поступу. Онука є часовим подовженням пані Наталі, а відтак – самої України.

Кадр з фільму “Квіти України”

У реальному світі, від умиротвореності до жаху війни, духом була режисерка, Аделіна Борець. Вона знімала, як пані Наталя засмагає, гойдалася з нею у танці, спускалася до підвалу, вдивлялася в неї крізь сітку, ходила згарищами, їздила до Варшави, поверталася до Києва. І жила з цією людиною, відзначаючи квіти її життя.

Кадр з фільму “Квіти України”

Так вийшов фільм з непередбачуваною історією і чудовим фіналом. На це пішло 2 роки життя двох жінок, які люблять квіти.