Сьогодні ми зібралися, щоб віддати шану світлої пам’яті Воловика Ярослава Романовича, який віддав своє життя за Україну. Він був не просто воїном, а й люблячим сином, батьком та відданим другом. Ярослав народився у 1983 році в мальовничому селі Сасів, де минули його дитячі та юнацькі роки. Тут він здобув освіту в Сасівській середній школі, а згодом навчався у Львівському університеті імені Івана Франка. Життєвий шлях Ярослава пролягав через працю в Україні та за кордоном, завжди з думкою про рідних та близьких, підтримуючи їх та піклуючись про них.

Ярослав запам’ятався як надзвичайно добра і щира людина. Він не потребував гучних слів, адже його дії говорили самі за себе. Завжди готовий прийти на допомогу рідним, друзям та побратимам, він був тією людиною, на яку завжди можна було покластися. Його життєва філософія полягала у служінні та підтримці.

9 жовтня 2024 року, усвідомлюючи всю відповідальність, Воловик Ярослав Романович долучився до лав захисників України. Він обрав шлях захисту рідної землі, нашого спокою та майбутнього, і залишався вірним цьому вибору до останнього подиху. Його рішення було свідомим кроком до захисту Батьківщини.

З глибоким сумом повідомляємо, що 27 грудня 2024 року, під час виконання важливого бойового завдання в районі Курахового на Донеччині, життя Ярослава обірвалося. Він загинув у бою, віддаючи все заради перемоги та майбутнього нашої країни. Ця втрата є невимовною не лише для України, яка втратила ще одного мужнього воїна, але й для його родини, яка втратила найдорожче – батька, сина, людину, яку неможливо замінити. Особливо важким є біль для його двох синів, чиє майбутнє тепер затьмарене цією трагедією.

Ми схиляємо голови перед подвигом Воловика Ярослава Романовича, перед його простим, чесним життям та безцінною жертвою. Нехай пам’ять про нього буде вічно світлою, а його ім’я живе у серцях усіх, хто його знав, і тих, кого він героїчно захистив. Герої не вмирають. Вічна пам’ять і слава Захиснику України.