🫶***До Всеукраїнського дня дошкілля***

Працівники дошкільної освіти відіграють ключову роль у формуванні майбутнього, допомагаючи дітям робити перші кроки у пізнанні світу. Вони навчають дружити, висловлювати свої бажання, розвивати таланти та бути самостійними. Сьогодні ми хочемо познайомити вас із вихователем-методистом Наталією Валеріївною Гороховою, яка вже 37 років присвятила роботі з дошкільнятами, даруючи їм тепло, турботу та знання. Її шлях у професії – це приклад відданості та любові до дітей.

Наталія Валеріївна народилася в Казахстані, у місті Алмати. У п’ятирічному віці родина, включаючи батька Валерія Олександровича та маму Ніну Іванівну, переїхала до України, в місто П’ятихатки, де вона проживає й досі. Переїзд був зумовлений бажанням бути ближче до рідних місць матері, яка походила з села Комісарівка.

🫂З юних років Наталія обожнювала дітей. Вона допомагала батькам у вихованні молодшої сестри Оксани та часто відвідувала місцевий дитячий садок. Мати Наталії довгий час працювала нянею у ЗДО № 1 ім. Н.К. Крупської (нині садочок «Калинка»), тому дівчинка проводила там увесь вільний час після школи. Вона гралася з дітьми, спостерігала за роботою закладу, здобуваючи перші уявлення про професію вихователя.

У шкільні роки Наталія захоплювалася точними науками. Вона згадує: *«Я навчалася у П’ятихатській середній школі № 2. Математика та інформатика були моїми улюбленими предметами, я регулярно брала участь у конкурсах і олімпіадах, де досягала хороших результатів. Мене дуже надихала моя вчителька Моісеєнко Лілія Ксенофонтівна. Вона цікаво пояснювала матеріал, підтримувала й завжди вірила в мене. Саме тому я й вирішила, що в майбутньому хочу викладати математику та інформатику, як і вона»*. Однак, під час вступу до Криворізького педагогічного вишу у 1987 році, юна дівчина не добрала 1 бал з фізики, що змусило її відкласти мрію про викладання.

*«Було, звісно, прикро, що мені не вистачило всього 1 бала до вступу на омріяну спеціальність. Але тоді мені запропонували тимчасову роботу нянею в дитячому садочку, де працювала мама. Щоб не втрачати часу дарма, я вирішила скористатися цією можливістю. Мене дуже підтримувала від самого початку Лариса Григорівна Жилка, яка на той час працювала завідувачем ЗДО. Саме вона вмотивувала мене вступити до Жовтоводського педагогічного училища у 1990 році, щоб по закінченню навчання вже працювати вихователем. Завідувач допомагала мені і з домашніми завданнями, і з контрольними роботами, завжди знаходила правильне слово та напуття»*, – ділиться спогадами Наталія Валеріївна.

1990 рік став знаковим не лише через вступ до училища, але й через створення родини. Наталія разом із чоловіком Сергієм Петровичем одружилися. Згодом у подружжя народилися доньки – Юлія та Євгенія. Зараз вони мають ще й двоє онуків – Єгора і Варю.

Згодом завідувач садочка запропонувала пані Наталії підвищити посаду до вихователя-методиста. Вона допомогла організувати відкритий урок, щоб продемонструвати свої вміння перед комісією. *«Я їй дуже вдячна! І навіть зараз, коли телефоную їй, щоб привітати з Днем народження, щоразу кажу щире «спасибі» за все, що вона для мене зробила»*, – тепло відгукується Наталія Валеріївна про Ларису Григорівну.

Наталія Горохова розповідає, що навіть на початку роботи в дитячому садочку не відчувала особливих труднощів. Вона вже знала дітей, розуміла, як з ними спілкуватися, зацікавити й розважити. Жінка переконана, що здобути довіру малечі можна лише тоді, коли спілкуєшся з ними не з позиції «дорослий – дитина», а на рівних. Кожен вихователь, на думку пані Наталії, має бути ввічливим, доброзичливим і ставитися до дітей з теплом та розумінням. Не менш важливо налагодити контакт із батьками – дізнатися, що дитина вже вміє, що їй складно, чим вона захоплюється. Лише з таким підходом малюк зможе відчути довіру до вихователя, почне відкриватися, розповідати про свої бажання, ділитися емоціями, обійматися, скаржитися й просто говорити про все, що його турбує.

З особливим захопленням жінка згадує свій випуск 2007 року: *«Звісно, сучасні діти більш розвинені: телефони, телебачення та безліч інших джерел інформації дають про себе знати. Але ті дошкільнята особливо закарбувалися в моїй пам’яті. Вони були дуже обдаровані: ще в садочку готували чимало танців, пісенних номерів і сценок. Ми навіть виступали з ними на П’ятихатському елеваторі – чудові були часи. Батьки активно підтримували своїх дітей: до випускного татусі готували танець із доньками, а мами – з синами».*

🙏 Поговорили і про те, як малечу змінила війна. *«Після ворожих обстрілів дітки дуже бояться повітряних тривог. У нас чудове, обладнане усім необхідним укриття, але прильоти було дуже чутно. Тепер малюки ще більше сконцентровані на сторонніх звуках та гулі сирен, але ми пояснюємо, що їхній безпеці нічого не загрожує»*, – говорить Наталія Валеріївна. Під час розмови педагог поділилася щемливою історією про батька одного з вихованців. Чоловік служить у Збройних силах України й рідко має змогу бачитися з сином. Одного разу він прийшов до садочка під час обіднього сну й тихо звернувся до працівників: *«Я лише подивлюся на сина, можна? Не будіть його…». «Діткам дуже не вистачає спілкування з татусями, особливо хлопчикам. Справжня чоловіча підтримка рідної людини – незамінна»,* – додає вихователь.

На запитання *«Якими ви бачите садочки майбутнього?»* пані Наталія відповідає так: *«З просторими великими кімнатами, окремими спальнями та їдальнями, щоб дітки мали більше місця для ігор та дозвілля, прийому їжі та відпочинку. Зараз, у час цифровізації, є можливості для більш якісного навчання: великі екрани для демонстрації презентацій чи повчальних мультфільмів, техніка для прослуховування аудіоуроків. Також мріємо про належну увагу до дошкільної освіти на державному рівні, зокрема, про підвищення зарплат педагогам. Саме такими я бачу садочки майбутнього: інтерактивними, зручними та з гідними умовами праці для колективу».*

👩‍👧‍👦 Цьогоріч у групі Наталії Горохової «Капітошка» – 20 дітей: 16 майбутніх випускників та 4 дитини середньої групи. Усі малюки дуже здібні, активні та наполегливі. Молодші намагаються не відставати від старших, а старші подають гідний приклад, підтримуючи і надихаючи менших. Робота з дітьми у групі «Капітошка» приносить багато радості.

🥰 Наталія Валеріївна має 37 років педагогічного стажу в галузі дошкільної освіти і не уявляє свого життя без улюбленої справи. Вона щиро любить дітей, завжди знаходить індивідуальний підхід до кожного. Навчає малечу тримати столові прибори, а згодом – ручку й олівець, користуватися рушниками, а потім – читати, писати та вивчати вірші. Вихователь у садочку – друга мама, адже саме вона піклується про малечу з любов’ю, ніжністю та терпінням. Вихователь навчає, підтримує, обіймає, коли сумно, радіє кожному успіху й щодня вкладає частинку серця в кожну дитину. *«В родині «Калинки» завжди панує тепла, дружна атмосфера, цим я завдячую всім колегам, зокрема директора садочка Наталії Ткаченко. Наталія Анатоліївна завжди допомагає, підтримує та згуртовує наш колектив, вона дуже компанійська і відкрита»*, – підкреслює вихователь.

До професійного свята Наталія Валеріївна щиро бажає колегам міцного здоров’я, терпіння та гармонії, творчої наснаги, щирої поваги від вихованців та їхніх батьків, злагоди в колективі та мирного неба над головою!

💐 Зі святом, дорогі працівники дошкільної освіти! Нехай ваша душа завжди буде молодою поруч із дитячим сміхом, а серце – наповнене любов’ю, гордістю та вірою в завтрашній день. Ви – ті, хто сіє зерна добра, знань і людяності в серця найменших. Нехай ці зерна проростають щастям і вдячністю!