🌻🌻🌻🌻🌻🌻 До Всеукраїнської акції пам’яті “Сонях”. Сергій Данілюк (1972-2022): «Майстер життя і воїн світла»

У мальовничому селі Стерче, розташованому серед зелених буковинських пагорбів, 19 березня 1972 року народився Сергій Данілюк, первісток у багатодітній родині. Старший із тринадцяти дітей, він зростав у дружній атмосфері, де взаємопідтримка та відповідальність були ключовими цінностями. Батьки, Василь Архипович та Валентина Дмитрівна, прищепили дітям любов до праці та повагу один до одного.

Перші шкільні роки Сергій провів у Стерченській школі. У 1982 році родина переїхала до Казахстану, де хлопець продовжив навчання у Бауманській школі. Попри нове оточення, Сергій зберіг глибокий зв’язок з рідною землею. У 1987 році він вступив до Краснознаменського професійного училища, а в 1990 році, після завершення навчання, повернувся на батьківщину.

Його шлях невпинно вів до служіння Україні. Того ж 1990 року Сергій вступив на строкову службу до Національної гвардії в Донецьку, а згодом брав участь у військових місіях за кордоном у складні 90-ті роки. Армійська служба загартувала його характер, зміцнила волю та навчила відповідальності. У 1994 році Сергій Данілюк обрав шлях офіцера, вступивши до Вищого військового училища Національної гвардії в Донецьку, де здобув кваліфікацію командира мотострілецьких військ. Після восьми років відданої служби він повернувся до рідного Стерче.

Тут, на Буковині, Сергій розпочав новий, цивільний етап життя. Він зустрів свою любов, Наталю, одружився і став щасливим батьком трьох дітей: синів Анатолія та Василя, і доньки Аліни. «Сергій мав золоті руки та щиру душу, – згадує його дружина Наталя. – Його майстерність у облицюванні плиткою та декоративних штукатурках була справжнім мистецтвом. Кожен будинок, де він працював, ставав затишнішим завдяки його таланту. Він часто повторював: „Якщо обрати справу до душі, будь-яка робота буде легкою і радісною“».

З початком повномасштабного вторгнення в Україну, Сергій не міг залишатися осторонь. 4 квітня 2022 року він знову одягнув військову форму, щоб стати на захист своєї країни та майбутнього своїх дітей. Старший лейтенант Данілюк обіймав посаду командира механізованого взводу, пройшов навчання у Львові та столиці, а потім приєднався до 214-го окремого спеціального батальйону «OPFOR». Його бойовий досвід, рішучість та особистий приклад рятували життя його побратимів. «Він був найвідповідальнішим… Офіцер, який завжди був поряд із солдатами», – згадує його побратим Володимир Бужак.

1 серпня 2022 року, під час запеклих боїв біля Семигір’я на Донеччині, Сергій Данілюк загинув, мужньо виконуючи бойове завдання. Йому було 50 років. Він навіки повернувся в рідне село на щиті, ставши справжнім Героєм.

Село Стерче шанує пам’ять про свого Героя. На будівлі школи, де він навчався, встановлено меморіальну дошку, а вулиця, де він жив, носить його ім’я. Високу державну нагороду – орден «Богдана Хмельницького ІІІ ступеня» – було вручено як свідчення його незламності та мужності. У Сергія залишилися дружина, троє дітей та невиконані мрії. Проте пам’ять про нього – жива, тепла та світла – живе у серцях тих, хто його знав. Це пам’ять про людину, яка вміла творити красу, тримати слово і стояти до останнього за свої переконання.🌻🌻🌻🌻🌻🌻

Записала Наталія Балан Іванова зі слів дружини Наталії Данілюк.

Село Стерче. 2025 рік.