🌻🌻🌻🌻До Всеукраїнської акції пам’яті “Сонях”

Сергій Заєц: «Світло, що не згасне»

Історія Сергія Зайця, уродженця Кривого Рогу, – це розповідь про життя, присвячене родині, друзям і захисту України. Сергій народився в Кривому Розі, у люблячій родині, де дитинство було сповнене теплом та турботою. Його молодша сестра Аня була йому найближчою, і він завжди піклувався про неї, підтримуючи у всіх дитячих забавах та дорослих розмовах. Він був для неї першим другом і найнадійнішим захисником.

Переїзд до села Дмитрівки на Кіровоградщині відкрив Сергію новий світ. Допитливий і кмітливий, він успішно навчався, захоплювався технікою, майстрував та ремонтував велосипеди. Музика також була його пристрастю: він грав на гітарі та баяні, а його щира усмішка робила життя навколо яскравішим. Сергій мав багато друзів, які легко ставали друзями його сестри, адже він ніколи не залишав її на самоті.

Після школи Сергій здобув фах водія-тракториста, відслужив в армії, де зарекомендував себе як дисциплінований та сумлінний солдат. Повернувшись, він працював у місцевому колгоспі. Пізніше доля привела його на Буковину, у село Стерче, де він зустрів свою дружину Наталію. Вони збудували затишний дім, сповнений любові, і їхнім найбільшим скарбом став син Толік, якого Сергій обожнював.

У житті Сергій Заєць був опорою та надійним другом. Працюючи на СТО, він майстерно ремонтував автомобілі, але люди цінували його не лише за професіоналізм. До нього зверталися за порадою, підтримкою, бо знали його як людину з добрим серцем. Він завжди знаходив час для своєї рідної Дмитрівки, відвідуючи батьків, допомагаючи їм у всьому, підтримуючи морально. Така допомога була для нього природною.

З початком війни Сергій добровільно пішов до АТО. Він пройшов крізь важкі випробування, включаючи Дебальцеве, завжди заспокоюючи рідних: «Все добре, я живий».

У 2022 році, з початком повномасштабного вторгнення Росії, Сергій без вагань став на захист України. Він першочергово вивіз свою сестру Аню з її доньками з-під обстрілів в Одесі, а потім знову добровільно вирушив на фронт. Його рішення було непохитним, адже Сергій завжди стояв на захисті суверенітету України, майбутнього свого народу та щасливого життя своєї родини. Його близькі чекали звісток, молилися за його повернення…

… На жаль, Сергій не повернувся. Він загинув як герой, віддавши життя за Україну. Він був сином, що боронив рідну землю, братом, що захищав сестру та її дітей, чоловіком і батьком, що віддав усе заради майбутнього сина. Він був Людиною — чесною, щирою, справжньою.

Пам’ять про Сергія Зайця назавжди залишиться в серцях його близьких. Вона житиме в їхніх спогадах, у дитячому смісі, в улюблених мелодіях, які він колись грав, і навіть у тиші, яка тепер нагадує про його втрату. Сергій — це світло, яке ніколи не згасне, і цим світлом ми будемо жити, пишатися ним завжди.

Записала Наталія Балан Іванова зі слів матері Тетяни Заєць.

Село Стерче, 2025 рік.