🌻🌻🌻🌻До Всеукраїнської акції пам’яті “Сонях”🌻🌻🌻🌻

Юрій Ткачук: «Молитва матері до сина»

Синочку мій, Юрчику… Ти був для мене справжнім дарунком Небес. Змалечку твоє серце світилося такою добротою, що ти здавався янголом серед людей. В твоїх очах завжди жили щирість і глибокий розум, а серце було відкрите для кожного. Я згадую, як ти ще зовсім малим ставив безліч запитань про все на світі, наче прагнув осягнути правду життя ще до того, як виростеш. Цю жагу до знань відзначила і твоя перша вчителька, яка часто казала: «Дякую вам за такого вихованого хлопчика. Це справді золота дитина». На батьківських зборах директор школи називав тебе своєю «правою рукою», і тоді моє серце переповнювалося гордістю. Сину, ти ніколи не давав мені приводу для сорому, лише для захоплення. Я завжди дякувала Богові та своїм батькам за допомогу у вихованні справжнього християнина – чесного, старанного, доброзичливого.

Після школи ти одним із перших пішов служити в армію. Це була твоя мрія, і Господь благословив її: ти став морським піхотинцем. Служба в Криму загартувала тебе, зробила сильним і витривалим. Я пам’ятаю твої дзвінки з Феодосії, Керчі, Сімферополя, Перевального: «Мамо, не хвилюйся, я все витримаю». Ти ніколи не скаржився, навіть коли було неймовірно важко.

Потім була підготовка у Черкасах, служба прикордонником, відрядження в зону АТО на Донецьк і Луганськ… Кожне твоє відрядження ставало для мене справжнім випробуванням. Я зустрічала тебе зі сльозами радості, а проводжала з молитвою, ховаючи біль у серці. Ти йшов уперед, бо так веліла честь.

Після служби ти знайшов себе на залізниці, працював складальником поїздів, відповідав за кожен вагон, як за живе. Але військовий обов’язок знову покликав тебе. Ти підписав контракт, і я знала: твій шлях – це шлях воїна. Тобі довіряли, тобою пишалися. Армія надсилала подяки, і я відчувала, як моє серце переповнюється гордістю.

А потім настав той фатальний день… 14 лютого 2020 року ти вирушив на Львівський полігон, а звідти – на схід, у саме пекло. Бахмут. Сім місяців, сину, сім місяців пекельних боїв. Я знаю: там не було тиші. Лише вибухи, постріли, стогін землі й людей. Ти стояв у самому пеклі війни, де кожна хвилина – це подвиг, що підтверджують твої численні нагороди. Ти не розповідав мені всього, лише коротко: «Мамо, все добре». А я відчувала: за цими словами – холодні окопи, виснаження, голод, втрати побратимів. Але ти тримався. Бо знав: за твоєю спиною – Україна, твої рідні, твоя земля.

Мій дорогий синочку… Ти був і залишаєшся для мене не просто сином, а моєю гордістю, моїм янголом, моєю незламною силою. Я дякую Господу за кожен день, що ти був поруч. За твою усмішку, за твою безмежну доброту, за твою щиру любов. Сьогодні ти вже не з нами на землі, але я відчуваю тебе в кожній молитві, у подиху вітру, у сяйві найяскравішої зорі. Ти в моєму серці завжди живий.

Вічна тобі пам’ять, мій дорогий Юрчику. Вічна слава і шана – Герою, моєму сину. Ти віддав життя за Україну, а я віддаю своє серце – у вічну молитву за тебе.

Записала Наталія Балан Іванова зі слів мами Ольги Ткачук. Село Черепківці, 2025 рік.