До лав небесного війська доєднався ще один наш захисник, відважний воїн Олександр Іванович Різник. Він загинув 19 березня 2025 року на Луганщині, захищаючи рідну землю від російських окупантів. Ця втрата – велика трагедія для всіх, хто його знав та любив. Пам’ять про Олександра Різника житиме вічно.

Народився Олександр 10 травня 1988 року у селі Слобідка. Його дитинство пройшло серед рідної природи, де він навчився цінувати працю та поважати старших. Навчався у Слобідській неповній середній школі, потім у Харківській ЗОШ І-ІІІ ступенів, де здобував знання та формував свій характер. У 2007 році закінчив Талалаївську філію СПТУ № 32 та отримав спеціальність тракторист-механізатор. Ця професія стала для нього не просто роботою, а й способом самореалізації та вираження любові до землі. Закінчивши навчання, працював трактористом у ТОВ «Обрій ЛТД» в селі Харкове. З 2008 по 2009 рік проходив строкову військову службу у лавах Збройних Сил України. Після служби повернувся на улюблену роботу, продовжуючи трудитися на благо рідної землі. На час призову працював трактористом у ТОВ «ТАС Агро Північ» – Олександр завжди був відданий своїй справі.

Односельці згадують Олександра як добропорядну людину, гарного господаря. Він вирізнявся щирістю, людяністю та готовністю прийти на допомогу. Виростав у багатодітній сім’ї і був завжди надійним плечем для молодших брата і сестри, мами, яка одна виховувала дітей. З дитинства Олександр усвідомлював важливість праці. Всі діти змалечку допомагали мамі на фермі, роблячи все можливе, щоб полегшити її тяжку працю. Олександр був прикладом для наслідування, демонструючи наполегливість та прагнення до кращого життя. Вони не боялися ніякої сільської роботи, отож, ставши дорослими, тільки своєю працею здійснювали свої мрії. Олександр дуже любив техніку. Вмів не тільки їздити, а й ремонтувати. Любов до техніки поєднувалася з любов’ю до землі, яка була для нього джерелом натхнення і гордості. Любив працю на землі і ніколи не скаржився на труднощі. Він мріяв обробляти землю, збирати врожаї, радіти простому земному щастю.

Створивши сім’ю, з дружиною Олесею, проживали у Чернецькому, виховували її доньку Юлю від першого шлюбу та спільного сина Артема. Дбайливий господар, порядний сім’янин, люблячий батько, який бачив майбутнє своїх дітей тільки щасливим у мирній і вільній Україні. Саме тому, коли прийшов час, Олександр став на захист Вітчизни. На військову службу призваний 14 лютого 2023 року. Понад два роки служив на різних гарячих напрямках, демонструючи мужність та відвагу. Скучав за домом і родиною, старався не зважаючи на відстань, бути поряд. Його серце належало Україні, і він віддав своє життя, захищаючи її свободу.

Обірвалися мрії, спопеліли надії… Осиротіла ще одна українська родина. Клята війна безжально забирає кращих синів України. Смерть Олександра – це непоправна втрата для всіх нас. Важко знайти слова, щоб висловити біль та скорботу. Похоронили Олександра 27 березня у селі Чернецьке. Світла пам’ять про нього назавжди залишиться в наших серцях.

Низький уклін і вічна шана Захиснику України, вічна вдячність за те, що захищав Україну і кожного з нас. Його героїзм завжди буде прикладом для майбутніх поколінь. Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким загиблого Воїна. Нехай пам’ять про Олександра Різника буде вічною!