Щорічно, 21 лютого, світова спільнота урочисто відзначає Міжнародний день рідної мови. Ця важлива подія, започаткована ЮНЕСКО у 2000 році, має на меті привернути увагу до збереження мовного розмаїття та запобігання зникненню мов у світі. За даними ЮНЕСКО, із приблизно 6000 мов, що існують на планеті, вражаючі 43% перебувають під загрозою зникнення. Фахівці застерігають, що мова опиняється на межі зникнення, коли понад 30% її носіїв припиняють її активно використовувати та вивчати. Лише в Європі ця небезпека загрожує близько 30 мовам, 13 з яких вже перебувають у критичному стані.

В контексті цього дня надзвичайно важливо підкреслити значення української мови, яка, згідно зі статтею 10 Конституції України, є державною. Символічно саме цього дня поділитися унікальною інформацією, що стосується однієї з найвизначніших постатей української культури – видатної письменниці Лесі Українки.

Нещодавно Музей історії міста Козятина отримав сенсаційні напрацювання від свого земляка, талановитого історика, пошуковця та краєзнавця, випускника місцевої школи №2 – Олександра Целецького. Він щедро поділився своїми ґрунтовними дослідженнями з минувшини міста залізничників Козятина, які документально підтверджені та базуються на опрацюванні безлічі закордонних архівів. Ці матеріали відкривають нові сторінки в історії Козятина та значно збагачують наше розуміння життя Лесі Українки. На думку Олександра Целецького, на тлі обговорень щодо перейменування міського скверу, ім’я Лесі Українки є абсолютно гідним увічнення в Козятині.

І ось справжня сенсація, що розкриває нові грані життя великої українки! Виявляється, Леся Українка дійсно перебувала в Козятині. Загальновідомо, що доля цієї видатної українки була сповнена випробувань, серед яких – важка хвороба, туберкульоз. У грудні 1898 року видатна українська письменниця, патріотка, авторка шедевра української літератури – драми-феєрії «Лісова пісня» та багатьох інших класичних творів, прямувала на зустріч з відомим німецьким лікарем-хірургом Ернстом Бергманном в Умані. На щастя для Лесі, лікар на той час перебував в Україні. Проте, замість Умані, Ернст Бергманн вирішив оглянути пацієнтку по дорозі, саме у містечку Козятині. Ця зустріч стала ключовою: після огляду Леся Українка одразу повернулася до Києва, а у листі до своєї матері Ольги Петрівни Косач (від 29.12.1898) писала: «Починаю збирати відомості про Берлін». Саме під час цього візиту до Козятина Леся Українка домовилась з Бергманном про проведення операції на хворій нозі у його клініці в Берліні. Ці факти, зафіксовані у листуванні письменниці (Твори Т.5 с.250-251), підкреслюють не лише її особисту боротьбу з недугою, але й несподіваний зв’язок з нашим містом.

Леся Українка (справжнє ім’я – Лариса Петрівна Косач, у шлюбі Косач-Квітка), народилася 13 (25) лютого 1871 року у Новограді-Волинському, а померла 19 липня (1 серпня) 1913 року в Сурамі, що нині знаходиться в Грузії. Вона по праву вважається однією з найвизначніших українських письменниць, перекладачок та культурних діячок, займаючи почесне місце серед найвідоміших жінок як давньої, так і сучасної України.

Варто згадати й про Ернста фон Бергманна (нім. Ernst von Bergmann; 4 [16] грудня 1836 — 25 березня 1907) – видатного німецького хірурга, якого вважають основоположником асептики. Він є автором одних із перших класичних праць з військово-польової хірургії, а також обіймав посади професора у Дерптському, Вюрцбурзькому та Берлінському університетах. Його внесок у медицину неоціненний, зокрема, він запропонував новий метод лікування поранень колінних суглобів, відмовившись від оперативного втручання на користь ранової пов’язки та гіпсу. Це значно зменшило летальність серед пацієнтів, що стало проривом, описаним у його праці «Die Behandlung der Schu?wunden des Kniegelenkes im Kriege» (1878). Разом зі своїм учнем Шиммельбушем він вперше впровадив у світову практику асептику, а з 1885 року хірургічний інструментарій почали обробляти за допомогою спеціально створеної парової машини.

Ця унікальна знахідка, підготовлена директором Музею історії міста Лілією Макаревич на основі досліджень Олександра Целецького, вчергове підкреслює багатство культурної спадщини України та значущість постаті Лесі Українки для історії Козятина та всієї української літератури.