🙏 Роковини загибелі Героя України Максима Костюка: історія життя та подвигу.

Максим Костюк (1992-2024) – ім’я, що назавжди закарбувалося в історії України як символ мужності та самовідданості. У вересні 2024 року виповнилася річниця його трагічної загибелі, яка збіглася із Всеукраїнською акцією пам’яті «Сонях». Цей воїн світла, наш земляк, прожив коротке, але надзвичайно насичене життя, сповнене героїзму та служіння Батьківщині.

«Дорога, якою йдуть сильні» – так можна описати життєвий шлях Максима Костюка. Народившись 27 вересня 1992 року в селі Новий Вовчинець, він з юних літ відчував покликання до захисту Вітчизни. У вісімнадцять років, уклавши свій перший контракт, Максим одягнув військову форму на Яворівському полігоні. Звичайний юнак, який мріяв про знання, знайшов своє покликання у танкових військах. Він став не просто солдатом, а сержантом, справжнім майстром своєї справи. Його вмілі руки могли «оживити» танк, забезпечуючи надійний захист у найгарячіших точках.

Позивний «Вуйко» став синонімом поваги та довіри серед побратимів. Максим був не лише відважним командиром, але й людиною, яка завжди могла вислухати, підтримати та розрадити. Його чесність, доброзичливість і відданість зробили його душею колективу. Шість років служби стали для нього справжнім університетом мужності. Медалі та відзнаки були лише зовнішнім виявом глибокої поваги, яку він здобув серед своїх товаришів.

Прагнення до досконалості штовхнуло Максима до подальшого навчання. У 2016 році він вступив до Військового інституту танкових військ у Харкові, де поглиблював свої знання, досягав успіхів у спорті та виховував молоде покоління. Його шлях був подібний до сходження в гори – крок за кроком, з відповідальністю за життя інших. У 2021 році він з відзнакою закінчив навчання, отримавши звання лейтенанта. Новий контракт означав нову відповідальність – він став командиром, відповідальним за 40 одиниць військової техніки та десятки життів.

24 лютого 2022 року, з початком повномасштабного вторгнення, Максим зустрів війну на півдні України, на Херсонщині. Його рота героїчно тримала оборону Антонівського мосту. Саме там, під шквалом ворожих обстрілів, Максим проявив неабияку мужність, вивівши з оточення людей та техніку, за що був нагороджений орденом «За мужність». Побратими згадують його рішучість та віру, яка допомагала долати найскладніші випробування, рятуючи життя.

Командир – це не просто звання, це важкий тягар відповідальності, постійний біль за тих, хто поруч, і здатність бути лідером навіть у найтемніші часи. Максим ніс цей тягар, як воїн світла, ніколи не відступаючи. 1 вересня 2024 року він привітав маму з днем народження, а вже за кілька днів, у боротьбі за життя побратимів, його машина потрапила під удар дрону. Незважаючи на важкі поранення та п’ять операцій, його виснажене війною серце зупинилося 9 вересня о 8:30 ранку. Йому було лише 31.

Максим Костюк залишив по собі не лише пам’ять про героїчні вчинки, а й приклад незламності духу та глибокої відповідальності. Його життя, обірване так рано, стало символом незмірної любові до України та її народу. Вічна пам’ять, шана і слава Герою!