Рік тому Україна прощалася з нашим земляком, Героєм Василем Докучаєвим, в рамках Всеукраїнської акції пам’яті “Сонях”. 🌻

Василь Докучаєв (1991-2023): “Сила у тиші”.

Василь народився 23 грудня 1991 року в селі Глибока, Чернівецької області. З дитинства його оточувала велика родина — батьки, два брати, сестра, бабусі та дідусі. Це була гамірна, але дуже любляча і тепла оселя. Життя Василя було сповнене турботою близьких, проте водночас і випробуваннями, адже він мав значні вади мовлення.

Подолання мовленнєвих труднощів — це щоденна боротьба. Це прагнення бути почутим, зрозумілим, незважаючи на перешкоди. Кожна розмова ставала випробуванням, де Василь мусив долати не лише власний страх, а й можливе нерозуміння оточуючих. Людина з такими труднощами ніби живе за скляною стіною: вона бачить світ, глибоко його відчуває, але висловити це словами буває надзвичайно складно. Саме тому його серце говорило через вчинки, через безмежну доброту та тиху допомогу. Замість гучних слів він пропонував свою допомогу: підставити плече, розділити працю, підтримати щирою усмішкою.

Навчався Василь у Глибоцькій гімназії, а згодом здобув освіту у профтехучилищі. Не служив в армії до повномасштабного вторгнення. Працював у комунгоспі, де його бригада дбала про благоустрій рідного селища: косив траву, зрізав гілки, прибирав. Він ставився до цієї роботи не як до обов’язку, а як до можливості зробити життя людей, серед яких жив, трохи кращим, ніби творячи маленьке диво.

Для сусідів і знайомих Василь завжди був поруч. Він ніколи не відмовляв у проханні: чи то поколоти дрова, чи допомогти в господарстві. Після трагічної смерті старшого брата та матері, він став надійною опорою для своєї сестри Юлії та люблячим другим батьком для племінників Богдана та Артема. Зароблені кошти він завжди приносив додому, щоб забезпечити дітей найнеобхіднішим. Від нього ніхто ніколи не чув грубого слова чи скарг. Василь був тихим, скромним, слухняним сином і братом, а для племінників — найласкавішим дядьком.

Та війна жорстоко перекреслила всі плани та сподівання. У лютому 2023 року його мобілізували, відправивши на навчання до Коломиї, а згодом — до легендарної 10-ї гірсько-штурмової бригади “Едельвейс”. Командири цінували його за надійність, витривалість та вихованість. Після підготовки він опинився на «нулі» під Бахмутом, на Донецькому напрямку.

Василь мріяв встигнути на день народження свого племінника Артемка. Він змінювався чергуваннями з побратимами, терпів усі тяготи військової служби, але таки домігся свого: у серпні 2023 року отримав омріяні п’ятнадцять днів відпустки і приїхав до племінника на святкування. Ці дні були для родини променем світла серед темряви. 4 вересня він уже був знову на позиції. 8 вересня він востаннє зателефонував, попередивши, що деякий час не буде на зв’язку. Його телефон замовк. Час завмер.

Спочатку була надія, що він зник безвісти. Але згодом прийшла страшна звістка: похоронка, упізнання…

Солдат Василь Миколайович Докучаєв, стрілець стрілецького батальйону (військова частина А4267), загинув на Донецькому напрямку. Його життя — це свідчення того, що справжня сила вимірюється не гучними словами, а чистотою серця та готовністю жертвувати собою заради інших. Він був тихим, скромним і добрим у мирному житті. І став мужнім, незламним, вірним сином України на війні.

Записала Наталія Балан Іванова зі слів сестри воїна Юлії Докучаєвої.