До четвертої річниці повномасштабного вторгнення Росії в Україну, онлайн-платформа Svidok.org започаткувала важливу ініціативу — всеукраїнський збір свідчень про війну. Минуло чотири роки від 24 лютого, дати, яка назавжди закарбувалася в пам’яті кожного українця. Щоб зберегти ці спогади та деталі, які з часом можуть згасати, Svidok.org запрошує кожного поділитися своїм досвідом.

Як долучитися до збору свідчень про війну?
Для того, щоб залишити своє свідчення на платформі Svidok.org, ви можете скористатися кількома зручними способами: зареєструватися безпосередньо на сайті svidok.org, використати спеціальний телеграм-бот – @SvidokNoteBot, або ж зателефонувати на безкоштовну телефонну лінію за номером 0 800 507 480. До ваших історій можна додавати фото та відео матеріали, які допоможуть ще яскравіше передати атмосферу та події.

Конфіденційність та публікація свідчень:
Платформа Svidok.org гарантує конфіденційність усіх наданих свідчень. Після публікації з ваших персональних даних відображатиметься лише населений пункт, де відбувалися описані події. Це дозволяє людям вільно ділитися навіть найболючішими спогадами, не боячись розголошення особистої інформації.

Що українці вже зберегли на Svidok.org?
На сьогоднішній день на платформі Svidok.org зареєстровано майже 5500 українців. Вони активно діляться своїми історіями: від перших днів повномасштабного вторгнення та найпам’ятніших воєнних днів до досвіду окупації, евакуації та волонтерства.

Ось кілька прикладів свідчень (імена змінено заради безпеки):

“У нашому районі, де проспект Лобановського, в перший день тривоги не лунали. Перша була 25 лютого. У ніч з 25 на 26 лютого ми були в укритті, тільки прийшли і заснули – стався о 8:00 приліт ракети в будинок на Лобановського, 4. Фото, які додаю, зроблені того ж дня. Дочекалися повернення батьків 9 березня. Виїжджаючи з Бучі, вони вже не сподівалися побачити свою квартиру цілою… Всі перші тижні ми не вимикали радіо, в режимі 24/7 слухали новини. Стрімкість подій приголомшувала. Почав вести щоденник війни до літа 2022 року. Щоб не збожеволіти від валу трагічних подій перших тижнів.” – пише Олександр про свій досвід початку повномасштабного вторгнення в Києві.

“Ранок 24 лютого почався з вибухів і телефонних дзвінків сусідів, родичів. Всі розуміли щось відбувається, але мозок не хотів приймати реальність. Подзвонивши керівнику закладу, в якому працювала, сказав виходити всім на роботу. Прийшовши в навчальний заклад, я була заступником директора, побачила учнів, які прийшли на навчання. Дзвонила в управління освіти як міське, так і обласне, ніхто не відповідав. Ніяких вказівок, наказів не було. Вирішили всіх учнів розпустити по домівках, але деяким учням треба було добиратися в інші села і міста, багато хто проживав у гуртожитку. І тут почалося страшне, як їм потрапити додому? Діти їхали на свій страх і ризик, класні керівники весь час були на зв’язку. До пізнього вечора, дякувати Богу, всі, крім одного учня добралися до дому. Один учень повернувся і деякий час жив у своєї класної керівниці, бо не міг виїхати з міста. Цей день я пам’ятаю уривками, десь помню, десь свідомість не хоче приймати жахливу реальність.,” – поділилась своїми спогадами з Херсона Ольга.

“Близько третьої ночі реактивний дрон влучив у дах багатоповерхового житлового будинку в моєму дворі. На той час були самі люті морози і температура була -20. Внаслідок вибуху виникла пожежа. був пошкоджений фасад, але найстрашніше у трьох прилеглих будинках було пошкоджено понад 30% вікон: вибито шибки та вирвані рами. Весь двір був встелений шаром зі скла. Вибух стався у 50 метрах від моїх вікон. Або хоч якось захистити помешкання від нищівної температури, люди забивали вікна чим могли: фанера, ОСБ-плити, поліетилен. Об’єктом ураження був житловий сектор з простими цивільними людьми. На такі злочини здатні лише терористи,” – розповідає про найсвіжіший спогад війни Світлана.

“Думка про виїзд виникла не відразу. Я би сказала, у мене зовсім не було думки виїжджати. Я думала, що це скоро завершиться і я не хотіла залишати своїх батьків, своїх рідних, знайомих, свою квартиру, залишати свого кота. Я це не планувала зовсім. Ми півроку були в окупації. Мені було дуже страшно не так за себе, як за дитину, тому що я зрозуміла, що коли вони захочуть, то і зроблять, перекриють усі доступи до Криму перекриють доступи, до Херсону. І вони будуть робити що завгодно, і голод можуть зробити, як це було в 33-му. Що хочуть можуть зробити. І я цього дуже боялась. І одного дня я сиджу з сусідкою на вулиці розмовляємо, і приходить чоловік і каже: «Наташа, я замовив маршрутку, яка вивозить людей. Завтра ми їдемо, збирай речі.» Боже, в мене паніка, сльози, я нікуди не поїду, як так завтра? Ми сіли вранці на маршрутку, плакали всі. Навіть наш дідусь, коли ніколи не побачиш його сльози. Два чемодани з собою взяли речей,” – ділиться Оксана про виїзд х Антонівки, що на Херсонщині.

“Завезли допомогу військовим на пост і цивільним на Малу Рогань і під Вільхівку. Вчора наші прекрасні друзі з фонду Дія зарядили нам дві машини харчів, білизни, предметів гігієни. В селах після боїв, звісно, дуже печально: деякі будинки випалені, деякі побиті, але видно, що в них далі живуть, латають вікна, розбирають сміття. Старенькі копаються на городах, як без цього) Несподівано звідкись з’явився літак, але швидко зник. Сонячно, з боку Чугуєва небо в ніжному ранковому серпанку,” – діляться своїми буднями харківські волонтери.

Чому варто залишати свої свідчення?
Анонімні свідчення про воєнні та екологічні злочини, які збирає команда онлайн-платформи, передаються Офісу генерального прокурора та Міжнародному кримінальному суду. Вже понад 350 історій, залишених на Svidok.org, були долучені до досудових розслідувань.

У США пройшло близько десятка виставок, присвячених повномасштабній війні Росії в Україні. У Нью-Йорку, Каліфорнії, Вашингтоні іноземці побачили наслідки ворожих атак очима людей, чиї міста та села щодня стикаються з російською агресією.

“Ми бачимо, що підтримка України у світі зменшується. Нам потрібно змінити цю ситуацію і показати свою згуртованість. Для цього варто голосно говорити, що в нас йде повномасштабна війна, яку Росія і тільки Росія зав’язала. Саме персональні історії допоможуть іноземцям краще зрозуміти, через що проходять українці щодня. Адже статистика і новини у ЗМІ не дають повної картини. Тому час голосно розказати правду”, – закликає Олена Кук, директорка з контенту та комунікацій платформи Svidok.org.

Персональні історії посилюють голос українців за кордоном. А головне – вони унеможливлюють спроби Росії маніпулювати фактами та викривлювати правду про ту чи іншу подію.

Також свідчення українців про воєнні злочини, залишені з 16 лютого до 16 березня, можуть конвертуватися у 50 гривень донату. Ці кошти перераховуватимуться на “Єдинозбір”, в межах якого Фонд Сергія Притули збирає 1 мільярд гривень на закупівлю дронів-перехоплювачів шахедів. Це спільна ініціатива платформи Svidok.org, Благодійного фонду Сергія Притули й Національної Бібліотеки Ярослава Мудрого. Таким чином, історія кожного українця стає донатом, що посилює спроможність наших військових у відбитті ворожих повітряних атак.

Поділіться своєю історією на Svidok.org. Світ має почути правду!

______________________________________________________________

Svidok.org – це захищена соціальна онлайн-платформа для збереження спогадів українців про війну. Тут люди анонімно описують свій досвід життя під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Ідея створити відкритий простір для документування правди про війну належить групі небайдужих громадян та друзів України у партнерстві з Фундацією AI for Good.

Щоб зберегти спогад, потрібно зареєструватися на svidok.org, скористатися телеграм-ботом – @SvidokNoteBot, або безкоштовною телефонною лінією за номером 0 800 507 480. Кожен може розповісти про щоденні обстріли, руйнування, поранення, окупацію, евакуацію, волонтерство, адаптацію до життя в умовах війни, а також власні роздуми чи творчість. До тексту можна додавати фото та відео.

Свідчення про воєнні злочини росіян вже передані до Міжнародного кримінального суду та Офісу Генпрокурора, як розповіла директорка з комунікацій Svidok.org Олена Кук. “Ми напряму контактуємо з представниками МКС щодо передачі свідчень українців про злочини РФ під час війни. Деталі передачі свідчень – конфіденційні з міркувань безпеки. Але варто сказати, що трибунал виявляє великий інтерес до таких персональних історій”, — зауважила вона.

Олена Кук наголошує: платформа має кілька рівнів захисту, що дозволяє зберігати анонімність дописувачам. Особисті дані користувачів захищені, і лише розслідувачі можуть зв’язатися з ними через спеціальний аккаунт і з дозволу людини. Створено механізм фіксації спогадів для українців на тимчасово окупованих територіях: “Якщо людина перебуває на окупованій території, може поставити спеціальну помітку. Тоді її допис опублікують тільки тоді, коли їй вже нічого не загрожуватиме”, – пояснила Олена Кук.

Платформа надійно захищена від кібератак, а сервери, що зберігають спогади, розташовані в Німеччині та США, унеможливлюючи прямі атаки з боку Росії. “Часто дописи українців у соцмережах блокують. Або вони губляться у потоці інформації. До прикладу, зараз складно знайти деякі знамениті фото і відео 24 лютого, не кажучи вже про 2014 рік. А все це дуже важливо зберегти, аби Росія не змогла маніпулювати фактами. Аби все, що ми пережили, не було марним. Саме ми хочемо зберегти історію кожного українця на надійному порталі – на Svidok.org”, – пояснює Олена Кук.

На платформі також реєструються іноземні журналісти з таких видань, як The Times, The Economist, Le Monde. Вони можуть зв’язатися з українцями через спеціальний захищений аккаунт для використання свідчень у своїх матеріалах. Щодня тисячі людей за кордоном відвідують “Свідок”, адже персональні історії допомагають їм краще усвідомити жахіття війни, ніж новинні заголовки.