До 239-ої річниці з Дня отримання Рожнятовом Магдебургського права та
244 роковин від Дня народження графа Станіслава Мартина Скарбека

Історія містечка Рожнятів пишеться століттями. Її переказують в легендах, оповіданнях, казках. Красу рідного бойківського краю оспівано у поезіях та піснях, але найбільше історія містечка «вимурувана» в камені – поодиноких будівлях, яких у центрі селища залишилося обмаль, та, попри те, німі свідки славних подій бережуть героїчну минувшину.

Мова піде про Рожнятівський замок, або, точніше, про замок Скарбка, як, зазвичай, його називають тутешні мешканці.

Історики, на жаль, не можуть назвати ані точної дати побудови Рожнятівського замку, ані імен будівничих чи перших власників. Побутує версія, що це могло бути XIII-XVст., а будівничим, вірогідно, був або шляхтич Струтинський, або ж родина Конєцпольських.

Згідно з письмовими джерелами, старими зображеннями маємо уяву як виглядало тогочасне укріплення у Рожнятові. Станом на 1464 рік це була справжня фортеця, що служила обороною навколишніх територій. Замок був повністю оточений земляними валами, на яких була висока дерев’яна огорожа, кам’яна вежа, бійниці для кругового обстрілу та ще ряд укріплень, з яких вели два підземні ходи. Один із ходів починався у вежі і вів у схил гори, в урочище Батин, а другий – до місцевого костелу Матері Божої Скорботної. Подейкують, що був і третій підземний хід до монастиря оо.Василіян, який знаходився неподалік ур.Підмонастир.
На подвір’я замку у Рожнятові можна було потрапити лише через браму, перед якою розкинувся великий дерев’яний міст. Збудували його, бо біля підніжжя пагорба було болото, яке тоді підсилювало обороноздатність споруди. У дворі Рожнятівської фортеці знаходились житлові та господарські приміщення: дерев’яна резиденція, шпихлір (комора) на три засіки з сіньми та альтанкою, пекарня, возівня, стайня і будівля, призначення якої невідоме. На сторінках історичних джерел ця фортеця з’являється вкрай рідко. Винятком є часи Хмельниччини, коли на цих землях діяли повстанські загони Семена Височана, що боролися з шляхтою. Восени 1648 року повстанці разом з мешканцями навколишніх сіл та міщанами з Калуша, озброєні гарматами, рушницями та гаківницями, почали штурм Рожнятівського замку. Перелякані шляхтичі не встояли, покинули замок з усім скарбом і підземним ходом вийшли до лісу Батин. Але повстанці їх наздогнали…

Далі з історії замку в Рожнятові відомо, що у XVII столітті ним володів капітан Карл Беноа – військовий інженер, архітектор, один з будівничих фортифікацій сучасного Івано-Франківська. У 1735 році його син, варшавський каштелян Павел Беноа, видав заміж єдину дочку Магдалину за графа Рафаїла Людвіка Скарбека. Відтак, ключ сіл довкола Рожнятова, в якості приданого, відійшов до давнього шляхетського роду Скарбеків. Власне, в історію замків і фортець укріплення в Рожнятові ввійшло як замок Скарбека, бо такого вигляду, як він має на фото, поштівках і картинах, йому надав Станіслав Скарбек.

У 1801 році цей відомий у Галичині граф отримав спадок від діда – графа Рафала Людвіка Скарбека та почав керувати землями Рожнятівського ключа.
Слід зазначити, що на той час Рожнятів уже отримав Магдебурзьке право (14 листопада 1785р.), згідно якого місто отримувало символіку – герб, який ставав неодмінним атрибутом діловодства, вміщувався на всіх документах, в такий спосіб підкреслювалася його незалежність від поміщицької або королівської влади. Магдебурзьке право сприяло перетворенню міщан на окремий стан, визнавалася їх значимість у суспільно-політичних процесах. Станом на кінець 1785 року в Рожнятові налічувалося 188 будинків, проживало 1008 осіб.

Із Вікіпедії: «Рожнятів був приватним містом родини Скарбків, і родовий знак W «Абданк» у ХVII ст. став гербом міста. До цього герба приписано багато польських родів, і в повторенні в нім букви V вбачають початкові букви чотирьох слів: Veritas, Victoria, Virtus et Vita тобто істина, перемога, чеснота і життя».

На початку XІХст. граф Скарбек на Рожнятівській височині відбудував новий невеликий замок, який зберігся до теперішнього часу, та, на превеликий жаль, сьогодні замок має вигляд звичайної будівлі: нема ні відповідних оборонних укріплень, ні інших неодмінних атрибутів замкової архітектури. Тобто, з колись могутньої фортеці, а потім розкішного палацу, у якому за часів графа Станіслава Скарбека проводилися бали, ставилися вистави, в середині ХХ століття облаштували районний відділ міліції, тепер – відділення поліції.

Та мова зараз піде про Станіслава Скарбека (20 листопада ц.р. минуло 244 роки від дня його народження), завдяки якому містечко Рожнятів стало добре відомим і економічно-розвиненим водночас.

20 листопада 1780 р. в с.Обертин, поблизу м.Коломиї у графа Яна Скарбека
та його дружини Терези (з родини графів Бєльскіх) народився син Станіслав Мартин Скарбек. Рано залишившись сиротою, хлопчик разом з братом Ігнацієм виховувався у старшої з тіток Юліанни, дружини власника
роздільського ключа Франциска Ржевуського. Саме в Роздолі і пройшло дитинство Станіслава. Здобувати освіту хлопчика віддали до колегії у Золочеві, а пізніше до львівської гімназії (1792-1800 рр.).

У 1793 р. Станіслав отримав за заповітом діда – графа Рафала Людвіка Скарбека рожнятівський ключ у долинському повіті, у володіння яким вступив у 1801 р. Після смерті тітки у 1802 Станіслав дістав ще маєток Бжозовських. 27 травня 1805 року нащадки Рафала Людовіка Скарбека підписали угоду про поділ родинних маєтків. За цією угодою молодшому братові Ігнацію дістався бурштинський ключ. Крім того, він був зобов’язаний збудувати і утримувати шпиталь для убогих. Ігнацій дотримав угоди і влаштував притулок для хворих у Бурштині. Але багатому молодому землевласнику нудно було в провінції, тож залишає родове гніздо і їде до Відня, де провадить активне товариське життя і майже за сім років розтринькує весь маєток.
До 1809 р. зі всіх успадкованих земель у володінні молодого Скарбека залишається тільки Рожнятівщина (містечко з 14 селами) і повно боргів. І тоді на допомогу графові приходить щасливий випадок. Довірений єврей з Рожнятова повідомляє Скарбека, що знайшов поклади залізної руди і просить дозволу на їх видобування. Завдяки покладам заліза та каменю, якими була багата земля, Станіслав Скарбек згодом сильно збагатився. Гроші, зароблені на металургійному промислі, граф інвестує в інші рентабельні галузі. Скарбек освоює сільсько-господарський напрямок: продає продукцію
тваринництва в Галичині та Європі, закуповує ліс. Таким чином, Скарбек стає одним із найзаможніших магнатів Східної
Галичини, маєток якого складається з трьох містечок, 37 великих земельних маєтків та нерухомості у Львові.

1811 року граф Скарбек відкрив у містечку Рожнятів ткацьку майстерню, де на ручних ткацьких верстатах виробляли тканини із лляної і вовняної пряжі. 1838 року в Рожнятові було вже кілька підприємств: цегельня, водяний млин, ґуральня і броварня, які належали Скарбеку. На цих підприємствах працювало від 10 до 50 робітників. Однак основним заняттям більшості жителів, як і раніше, залишалося сільське господарство.
Найкращими навколишніми землями – 838 моргами орної землі та 279 моргами пасовиськ володів поміщик. Він же, Станіслав Скарбек, був власником усіх лісових багатств (310 моргів). Міщанам належало 439 моргів землі та лише 1 морг лісу.

Не менш цікавим було і особисте життя Станіслава. У 1814 р. Скарбек знайомиться із пʼятнадцятирічною
Софією Яблоновською – дочкою польського магната Юзефа Яблоновського – надзвичайно вродливою дівчиною, і – закохується. На той час графові було 35 років. Прихильників у Софії було надзвичайно багато. Але Скарбек, завдяки своїй винахідливості, все-таки виборює прихильність коханої. А допоміг цьому такий випадок. В той час у Львові шляхта давала бал для неаполітанської королеви Кароліни. Скарбек, який мав відкрити бал, запросивши до першого танцю королеву, подає руку Софії Яблоновській. Усі були вражені. Однак, як це не дивно, королева пробачила зухвалість графові.
Усі бажання молодої дружини Скарбек виконував з миттєвою швидкістю. Жага до збагачення штовхала графа до божевільних ідей, на здійснення яких він деколи влазив у неймовірні борги. Тоді і коштовності Софії, і карети, і маєтки йшли в заставу. Довго молода графиня цього терпіти не могла. Процес розлучення тривав 11 років. Після цього Софія виходить заміж вдруге за відомого поета і драматурга, комедіографа, мемуариста – графа Олександра Фредро, народжує йому трьох дітей і згодом стає бабусею по материнській лінії митрополита Андрея Шептицького.
Цікавим є те, що Скарбек ставив пʼєси Фредра і до останніх днів підтримував дружні стосунки із родиною Яблоновських.

У 1833 р. Скарбек приступає до реалізації найграндіознішого плану, якому присвячує решту свого життя і який зробить його ім’я легендарним.
У м.Львові він вирішує збудувати театр. З цією пропозицією у 1833 р. Скарбек звертається до губернатора Галичини Фердинанда Д’Есте і отримує дозвіл. До роботи над проєктом граф Станіслав залучає відомих архітекторів Людвіга Піхля та Йогана Зальцмана. Попри те, що граф днював та ночував на будові, пильнуючи кожну витрачену цеглину, грошей усе ж забракло. Тоді Станіслав Скарбек у черговий раз ризикнув усім, заклавши під позику у 80 000 власні маєтки. І не помилився! Урочисте відкриття театру на 1460 місць для глядачів відбулося 28 березня 1842 р. Враження від нього перевершили всі сподівання. На той час це була найбільша театральна споруда в Европі за площею забудови і третя найбільша за кількістю глядачів!
На сьогодні, на Львівському національному академічному драматичному театрі ім.Марії Заньковецької з минулого пишного декору порталу збереглась лише літера «W» гербу «Абданк», до якого належав граф Станіслав Скарбек.
Останнім життєвим проектом невтомного графа було заснування поблизу м.Миколаєва Львівської області закладу для убогих і сиріт.

Щодо Рожнятова, то на початку 1848 року в містечку спостерігалося прискорення розвитку промисловості, пожвавлення торгівлі. Багаті міщани почали вкладати капітали в промислові підприємства. В місті з’явилися ще один млин і тартак. Граф Скарбек розширив свою цегельню та броварню, значний дохід приносила солеварня, ткацька майстерня, водяний млин.

27 жовтня 1848 року, у віці 67 років Станіслав Скарбек помер. Дітей у нього не було і за заповітом графа куратором закладу для убогих став зять молодшого брата Ігнація – Кароль Яблоновський. Князь завершив будівництво палацу для сиріт, збудував котеджі для стареньких та службовців, оранжерею, заклав сад та господарські будови і вибудував школу.
Кароль Яблоновський помер у 1885 р. Не маючи синів, він виконав волю Станіслава Скарбека: відшукав представника молодшої «лєнчинської» гілки родини Скарбеків. Ця гілка також оправдала родинне прізвище і дала немало цікавих людей.
Але це вже зовсім інша історія….

Матеріал використано з відкритих джерел.

#бойківські_карпати