Друга світова війна: Велика Бичківщина пам’ятає

80 років тому завершилася Друга світова війна (1939 – 1945), трагічна сторінка історії, яка забрала життя близько 82,5 мільйонів людей. Ці цифри, навіть сьогодні, залишаються приблизними, враховуючи невизначеність втрат Радянського Союзу.

Офіційною датою початку Другої світової війни вважається 1 вересня 1939 року, коли нацистська Німеччина напала на Польщу. Однак для України, ця війна почалася раніше, з 14 березня 1939 року, коли гортистська Угорщина за підтримки Німеччини атакувала молоду Карпатську Україну. Це була перша відкрита агресія в Європі проти незалежної держави, яка героїчно чинила збройний опір своїм захисникам. Населення Великого Бичкова не дозволило окупантам ані пройти парадом, ані почуватися господарями.

Окупаційний режим тривав 6 років. На території краю, до осені 1944 року, не велося активних бойових дій, зберігалася відносна тиша. Однак цей період позначився жорстоким терором, вбивствами, переслідуваннями місцевого населення, інтернуваннями, депортаціями та експропріацією природних ресурсів.

Найжахливіша війна в історії людства залишила глибокий слід у кожній родині Великого Бичкова. До війни у Великому Бичкові проживало близько 8 тисяч мешканців, з яких загинули або зникли безвісти в період з 1939 по 1945 роки – 1199 осіб, тобто кожен шостий мешканець.

Серед жертв: 27 бичківців-січовиків, що полягли в обороні Карпатської України; Василь Кузьмик, розстріляний у Бабиному Яру, провідний український націоналіст; Марія Локота, дружина комуністичного сенатора, закатована в концтаборі Равенсбрюк; Михайло Лукачук, Микола Локота, закатовані в тюрмах; Іван Локота, повішений у Мараморошському Сиготі.

Найбільших втрат зазнали євреї Великого Бичкова. Лише невелика частина з них повернулася після війни. З близько 2 тисяч депортованих у квітні 1944 року, відомі імена 32 загиблих у концтаборах (28 – в Освенціумі, 1 – в Біркенау, 1 – Маутгаузені), переважно люди старше 50 років, імена 1000 зниклих безвісти.

Бичківці воювали і в лавах Чехословацького корпусу під командуванням Людвіга Свободи, який пройшов бойовий шлях від села Соколове до Праги. Троє бичківців загинули у боях за визволення Києва: Йосип Ухаль, Марія Сидоряк, Василь Сідей.

17 жовтня 1944 року частини Червоної армії увійшли у Великий Бичків. Угорське військове командування намагалося зупинити наступ. Запеклий бій точився між річками Шопуркою, Млинівкою та Гуцульською вулицею. Загинуло багато мирного населення, включаючи дворічну дитину. Дані про бої взяті з книги «Спогади» В. М. Йосипчука. За один день боїв загинуло 16 мирних жителів.

Наступного дня багато молодих людей з Великого Бичкова пішли добровольцями у Червону армію (біля 150 воїнів) та 1-й чехословацький армійський корпус (біля 100 воїнів). 96 з них не повернулися з війни. Їх могили знаходяться у різних країнах. Деякі з воїнів Чехословацького корпусу залишилися в Чехословаччині, ставши командирами чехословацької армії.

Під час війни військами НКВС було інтерновано близько 90 угорських чоловіків. 23 з них загинули в таборах. Немає даних про втрати бичківців, які воювали на боці нацистської Німеччини.

За підсумками досліджень, з 8 тисяч жителів Великого Бичкова жертвами війни стали 1199 осіб, тобто кожен шостий. Це включає захисників Карпатської України, учасників комуністичного підпілля, єврейське населення, мирних жителів, добровольців Червоної армії та легіонерів Чехословацького корпусу, а також інтернованих угорців. З урахуванням загиблих в угорській армії, кожен п’ятий мешканець Великого Бичкова став жертвою війни.

Матеріальні збитки селу склали 301 тисячу 789 пенгів. Найбільшою втратою став підрив мостів через Шопурку та Тису.

Ціною, яку заплатило наше селище за звільнення від фашизму. Ми маємо пам’ятати їхню жертву і подвиг, внесок у визволення від коричневої чуми.