Друзі, цього допису могло б і не бути. Бо дописи Благодійного фонду передбачають фотозвіти, короткий опис діяльності, оголошення акцій і реєстрацій. Та нам з вами випало жити у такий час, який змінює досі незмінні правила.

На днях ми побували у Курненській громаді – познайомилися з приємними людьми, тепло поспілкувалися, добре зробили свою роботу.
І в процесі цієї роботи ми розуміли, що не зможемо – просто не маємо морального права! – не розказати вам про свого нового знайомця.

Андрій Костирін – 11 річний розумник з променистими очима. Андрійко і його сестричка – діти загиблого Героя Володимира Костиріна – головного сержанта 30-ї ОМБр.
Коли присутня на зустрічі психологиня попросила дітей намалювати те, що зробило би їх, дітей, щасливими, Андрійко зобразив три коробки.
У першу «поклав» АК-47, у другу – дрон, у третю – генератор. Всі ці скарби мали би адресуватися у татову бригаду.

Ми, дорослі, які розглядали малюнок дитини, не могли стримати сліз.
Хлопчик, по суті – мала дитина, справжнім скарбом для себе вважає допомогу нашим військовим, побратимам тата-янгола.

А потім ми дізналися, що Андрійко і є справжнім волонтером!

Що він і мама приймали активну участь у шкільному ярмарку, всі кошти від якого пішли на закупівлю необхідних на фронт речей.

Що Андрійко має справжню подяку, виписану не на імʼя мами, а на його імʼя – за невтомну допомогу нашим дорогим захисникам.

Що він є відчутною допомогою своїй мамі, пані Оксані, яка чесно зізнається, що 11-річний син став її підтримкою, іі неабиякою опорою, іі світлим майбутнім.

– Я знаю, що тато дивиться на нас. Що тато бачить нас. Що тато захищає нас. А я залишився старшим у сімʼї і захищатиму маму і сестричку – якось дуже зріло і по-дорослому каже Андрійко.

Країна, за яку відддали своє життя такі Герої, як Володимир Костирін…
Країна, для існування якої докладають так багато зусиль такі діти, як Андрійко Костирін…
Така країна має добре і гідне майбутнє!
Попри сьогоднішні надважкі новини і випробування.

Слава Україні!