Розмови про неминучий крах російської економіки, зокрема її військової складової, часто викликають дискусії. Експерт пояснює, що хоча певні цивільні сектори та виробництво товарів широкого вжитку можуть відчувати тиск, а соціальні програми стикатися з проблемами фінансування, це не означає автоматичного колапсу мілітарної складової. Навпаки, військова економіка РФ продовжує демонструвати здатність до зростання та адаптації навіть в умовах міжнародних санкцій.

Слід наголосити, що конфлікт перетворився на надзвичайно прибутковий бізнес не лише для великих збройових корпорацій у Росії, а й для значної частини пересічних громадян. За оцінками, мільйони росіян, разом з членами їхніх родин, поки що почуваються економічно стабільно або навіть отримують вигоду від цієї ситуації. Це створює певний соціальний фундамент для підтримки агресивної політики, оскільки значна частина населення напряму або опосередковано залучена до військової індустрії чи супутніх галузей, що забезпечує їхні доходи.

За законами економіки, виробництво зброї є активом, який не створює додаткової вартості у традиційному розумінні. Це, по суті, спалювання інвестицій та грошей без повернення у вигляді зростання добробуту чи розвитку інших сфер економіки. Однак, попри цю економічну нелогічність, військова машина РФ продовжує працювати на повну потужність, демонструючи дивовижну стійкість. Цей маховик воєнної економіки функціонує переважно завдяки сталому фінансуванню, яке забезпечується експортом енергоресурсів.

Основним джерелом фінансових надходжень для бюджету війни залишається продаж нафти та газу. Хоча доходи від цих продажів не відповідають тим, що були б у Росії за відсутності санкцій, їхній обсяг все ще дозволяє Кремлю підтримувати військові витрати на високому рівні. Це означає, що попри міжнародний тиск, російська економіка все ще має змогу генерувати значні кошти для продовження конфлікту. Тому очікування швидкого краху військової економіки РФ в найближчі місяці, на думку багатьох експертів, є невиправданими.

Ситуація ускладнюється недавнім підвищенням цін на світовому ринку нафти. Це зростання надало Кремлю додатковий фінансовий стимул, додавши деякі, хоча й невеликі, кошти до бюджету війни. Це підбадьорило агресора та надало йому певну тимчасову передишку. Водночас, варто розуміти, що подібні коливання ринку, хоча й сприятливі для Москви у короткостроковій перспективі, не є системним рішенням для забезпечення довгострокової стійкості. Глобальний ринок енергоресурсів, на частку якого припадає значна частина світового видобутку сирої нафти, постійно готується до різноманітних геополітичних ескалацій, які можуть порушити постачання та вплинути на ціни. Такі події, що впливають на світові енергетичні ринки, безпосередньо позначаються на фінансових можливостях Росії. Хоча поточне зростання цін може дещо полегшити фінансовий тягар, воно не вирішить фундаментальних проблем, з якими стикається російська економіка, особливо її залежність від енергетичного експорту та неефективності інших секторів. Отже, загальна здатність військової економіки РФ системно триматися далі в довгостроковій перспективі залишається під питанням, попри поточні надходження.