ЕКСПЕДИЦІЯ В РАДИВИЛІВСЬКУ ГРОМАДУ: СТОЛИЦЯ ПИСАНКАРСТВА ТА ЛІКАРСЬКИХ ТРАВ

Відкрила для себе справжню столицю писанкарства на Рівненщині – село Сестрятин! Початковою метою моєї поїздки було поспілкуватися з вчителькою образотворчого мистецтва Сестрятинської гімназії Тетяною Савчук, яка навчає дітей тонкощам написання писанок. Проте, незабаром я дізналася, що ця давня традиція глибоко вкорінена в селі, адже чи не в кожній оселі зберігається це унікальне мистецтво. Пані Тетяна, у свою чергу, перейняла цю майстерність від своєї бабусі, а згодом вдосконалила свої навички під керівництвом відомої місцевої писанкарки Євгенії Миколаївни Огороднічої.

На уроках образотворчого мистецтва Тетяна Савчук приділяє особливу увагу розповідям про писанки та практичному навчанню дітей їх написанню. Вона також організовує додаткові заняття, до яких із задоволенням долучаються й інші вчителі. Дивовижно, але в гімназії практично кожен вміє писати писанки, включаючи її власних дітей – сина та доньку! Крім своєї педагогічної діяльності, пані Тетяна є успішною пасічницею, керуючи 32 пасіками та самостійно займаючись бджолами, збираючи неймовірний Сестрятинський мед. Її сім’я переважно допомагає лише зі збором готового продукту.

💮 У селі Сестрятин особливе місце займає головний місцевий орнамент писанки – “ружа”. Цей символ, що нагадує зірку з вертепу, але з більш довгими та гострими кутами, отримав свою унікальну назву – “Сестрятинська ружа”. Про його значення та історію розповіли як Тетяна Савчук, так і інша активна носійка писанкарської традиції, Любов Федорчук. Пані Любов також поділилася інформацією про важливий обряд, пов’язаний зі святом Юрія. З давніх-давен у Сестрятині на це свято проводиться хресна хода навколо всіх полів громади за участі священика. Кожна сім’я закопує на полі зелену писанку, спеціально підготовлену на Великдень саме для цього ритуалу. Крім того, в Сестрятині існує особливий метод збереження писанок: їх запікають. Цей процес дозволяє писанкам зберігатися у “стінці” (спеціальній шафі зі склом) аж до наступного Великодня. Це робиться тому, що за народними віруваннями, не всі писанки мають бути з’їдені на свято; дві-три писанки обов’язково мають залишатися в домі як оберіг.

Але подорож не обмежувалася лише писанкарством. У місті Радивилів я познайомилася з Сергієм Боровиком, підприємцем та травником. Разом із своєю родиною він створив цілу індустрію з заготівлі, обробки та приготування лікарських трав, розробивши власні унікальні рецептури трав’яних зборів. Сергій перейняв мистецтво травництва від свого батька і успішно передає його своїм дітям. Це забезпечує тяглість поколінь та розвиток мережі “трав’яних аптек” на Рівненщині та Львівщині. Пан Сергій провів захопливу екскурсію своєю “фабрикою”, демонструючи процеси сушіння трав, їх помелу, дозування та фасування. Кожен куточок приміщення наповнював неймовірний аромат літа, свідчення свіжості та якості продукції.

Окрема увага була приділена історії “фольгових” ікон, якою поділилася заслужена працівниця культури України Алла Комар. Її мама, Ніна Павлівна Мошкун із села Кривуха Дубенського району, згадувала, як у 1940-х роках по селах мандрували майстри зі східних регіонів України (вони спілкувалися специфічним суржиком). Ці майстри пропонували різноманітні послуги, такі як ремонт чобіт або реставрація старих ікон. Особливістю їхньої роботи було те, що вони мали з собою фольгу для відновлення образів і натомість просили лише проживання та харчування.

🫂Висловлюю щиру вдячність Наталії Каючко, провідному спеціалісту відділу освіти, культури, туризму, молоді та спорту Радивилівської міської ради, за ініціативу та організацію цієї надзвичайно плідної експедиції. Спільна робота з носіями традицій, документування культурної спадщини, планування подальших ініціатив та глибоке занурення в багатство нашої рідної української культури – все це зробило цю подорож незабутньою.

P. S. Повертаюся додому натхненна, щоб насолодитися чашкою ароматного трав’яного чаю з Сестрятинським медом! 😉