Жал pandémie не має термінів давності. Немає певної дати, коли душевній біль вщухає. Бувають дні, коли ви відчуваєте силу йти вперед, а бувають моменти, коли один спогад руйнує вас на дрібні шматочки. Це не ознака слабкості, це прояв любові, яка продовжує жити всередині вас. Адже справжня любов не зникає, вона лише трансформується. Вона стає тонким ароматом, знайомою мелодією, солоною сльозою, що котиться щокою. Дозвольте собі згадувати, говоріть про своїх близьких, плачте, якщо це приносить полегшення. І коли здається, що сил більше немає, підніміть погляд до неба. Бо навіть у найглибшому горі завжди існує промінчик світла. Микола Зектер – це ім’я, яке назавжди залишиться в наших серцях. Пам’ятайте їх. Вони живуть доти, доки живе пам’ять про них. Ця пам’ять – це той зв’язок, що не рветься, навіть коли фізична присутність зникає. Вона дає сили жити далі, зберігаючи тепло та любов у своїх серцях. Кожен спогад – це маленький вогник, що розсіює темряву. Нехай ця пам’ять буде нашою силою і нашою вічною шаною тим, хто віддав найцінніше за наше майбутнє.