Живі, поки пам’ятаємо

Василь Друзюк, справжній герой, народився у січні 1987 року в родині Марії та Григорія Друзюків. Зростаючи в люблячому сімейному колі, Василь рано зазнав втрати найдорожчої людини – його мама, Марія, пішла з життя через хворобу. Це залишило глибокий слід у його серці, формуючи його як сильну та чуйну особистість.

Після закінчення школи Василь здобував професійну освіту в професійно-технічному училищі. Там він отримав спеціальності слюсаря-механіка та водія, що стало основою для його подальшого життєвого шляху. Служба в армії, зокрема в ракетному дивізіоні С-300 у військовій частині в Кам’янці-Бузькій Львівської області, де Василь був водієм, загартувала його характер та навчила дисципліни.

По завершенню військової служби Василь розпочав трудову діяльність. Спочатку працював водієм у Тернополі, а пізніше мав досвід роботи й за кордоном, розширюючи свій кругозір та набуваючи нового досвіду. Життя Василя було сповнене планів та надій, але все змінилося з початком широкомасштабного вторгнення московських військ в Україну.

14 березня 2022 року, відчуваючи свій обов’язок перед Батьківщиною, Василь повернувся в Україну та звернувся до військкомату. Він приєднався до підрозділу “Шквал” – прикордонної комендатури швидкого реагування, ставши на захист рідної землі. Спочатку проходив службу в Раві-Руській, а згодом разом з побратимами виконував бойові завдання в районі населених пунктів Донецької області, демонструючи відвагу та самовідданість.

У найтяжчі часи, у квітні-травні 2023 року, Василь разом з побратимами з першої прикордонної застави брав участь у запеклих боях під Бахмутом та Часовим Яром. Він рятував поранених та вивозив тіла загиблих побратимів з поля бою, ризикуючи власним життям заради порятунку інших. На жаль, під час однієї з таких операцій, 14 березня 2024 року, ворожий вогонь обірвав його життя.

Смерть Василя стала невимовною втратою для його родини. Його батько зазнав найбільшого горя, втративши частину свого серця. На похорон приїхали бойові побратими з львівського прикордонного підрозділу, які разом з Василем пліч-о-пліч боролися з російськими окупантами. Вони висловили щиру подяку батькові за виховання мужнього, надійного та щирого сина. Кохана Василя, Іра, також пережила страшне горе, адже їхнім планам на спільне майбутнє не судилося здійснитися.

Василь Друзюк назавжди залишиться в пам’яті як герой, який віддав своє життя за свободу та незалежність України. Він назавжди серед ангелів-охоронців своєї Батьківщини, приклад мужності та відваги для майбутніх поколінь.