Живі, поки пам’ятаємо

Дмитро Собчук з дитинства проживав у Ланівцях, в люблячій сім’ї. Зростав активною, слухняною дитиною, яка мала велику любов до домашніх тварин. Він завжди був готовий прийти на допомогу і проявляв повагу до старших. Його особлива прихильність була до батька, з яким вони могли проводити години в розмовах, ділячись думками та враженнями.

Дмитро закінчив Лановецьку загальноосвітню школу №2, а потім вступив до Лановецького училища, де здобував фах різьбяра. Пізніше, через хворобу дідуся, сім’я переїхала до села Іванківці. Цей переїзд став важливим етапом у його житті, змінивши звичний уклад та додавши нові враження.

З часом Дмитро одружився з Наталією, створивши міцну та дружню сім’ю, де не існувало поділу на чоловічу та жіночу роботу. Він з радістю прибирав у домі, готував їжу, особливо славився своїми варениками та голубцями. Крім того, мав неабиякий хист до малювання, що додавало яскравих фарб у його життя. Разом з дружиною вони виховали двох чудових доньок, заради яких Дмитро жив та прагнув створити найкраще майбутнє.

Дмитро відзначався сміливістю та любов’ю до ризику, тому його позивним став «Самурай». Він був учасником АТО, а коли почалося повномасштабне вторгнення, без вагань звернувся до військкомату вже наступного дня. Його рішення було свідомим вибором, продиктованим бажанням захистити своїх дітей та рідну землю.

«Я пішов заради дітей, щоб тут не було росіян, бо вони звірі» – говорив Дмитро, відправляючись на фронт. Його слова віддзеркалювали глибоку відданість родині та непохитну віру в справедливість. Останній дзвінок матері, що відбувся 8 березня, став прощанням, сповненим болю та тривоги. «Бережіть тата і скажіть Наталі, щоб поцілувала дітей» – були його останні слова.

15 березня 2022 року Дмитро героїчно загинув під час захисту Батьківщини в населеному пункті Євгенівка Волноваського району Донецької області. Його подвиг назавжди залишиться в пам’яті тих, хто його знав і любив.